Син начальника сиріт. Адам Джонсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але вона не могла й передчувати, що найважчі її випробування попереду, що цього вечора, коли спустяться сутінки, саме її життя стане оперою і Чон До в ній – чорна постать у кінці першого акту, яка понесе героїню до країни плачу.

      Вона співала італійською та німецькою, а потім японською. Коли нарешті вона заспівала корейську пісню, стало зрозуміло, за що її обрав Пхеньян. Пісня була прекрасна, голос її летів легко, а співала вона про двох закоханих на озері, то була пісня не про Великого Керівника, не про перемогу над імперіалістами, не про передову північнокорейську фабрику. У пісні співалося про хлопця й дівчину в човні – дівчину в білому чосон-оті[8], хлопця з душевним поглядом.

      Руміна співала корейською, її сукня мала колір графіту, і могла б вона співати хоч про павука, що тче біле павутиння, – однаково зачарувала б глядачів. Чон До з Ґілем бродили вулицями Ніїґати, і їх тримала ця павутинка, а вони вдавали, що зовсім і не збираються викрасти дівчину з гастрольного містечка. Чона До не полишали слова пісні про те, що на середині озера закохані вирішили не пливти далі.

      У якомусь трансі вони блукали містом і чекали, доки смеркне. Чона До особливо заворожувала реклама. У Північній Кореї не було реклами, а тут – і на автобусах, і на плакатах, і на відеоекранах. Безпосередня й наче благальна – пари, які обіймаються, сумна дитина – він питав Ґіля, про що там ідеться, а відповіддю виявлялося всього-на-всього автострахування чи плата за телефон. Крізь вікно він бачив, як кореянки стригли японкам нігті на ногах. По приколу спробували скористатися торговельним автоматом, той дав їм пакет якогось продукту помаранчевого кольору, скуштувати який жоден із них не наважився.

      Ґіль постояв перед вітриною крамниці, де продавався інвентар для пірнальників і тих, хто досліджує морське дно. За вікном був великий мішок для підводного спорядження. Чорний, нейлоновий. Продавець показав, як у нього може вміститися все, що потрібне для підводного плавання на двох. Вони купили той мішок.

      Спитали в чоловіка з візком, чи можна його позичити, той відповів, що вони можуть узяти в супермаркеті такий самий. Усередині магазину було майже неможливо сказати, що лежить усередині тієї чи іншої пачки чи коробочки. Таких важливих речей, як ящики з редискою та відра з горіхами, тут не було видно взагалі. Ґіль придбав собі рулон міцної ізоляційної стрічки і прихопив із дитячого відділу маленьку жерстяну коробочку акварельних фарб. Ґіль принаймні мав кому купити сувенір.

      Смеркло, вітрини крамниць раптово спалахнули червоно-синіми неоновими вогнями, а верби почали моторошнувато підсвічуватися знизу. Фари машин так і били в око. Чон До почувався на незручній видноті, занадто в центрі уваги. Де ж комендантська година? Чому ці японці не шанують темряву, як усі нормальні люди?

      Вони стояли біля бару, їм іще треба було згаяти час. Усередині люди сміялися й гомоніли.

      Ґіль витяг їхні єни.

      – Немає сенсу їх берегти, – сказав він.

      Вони замовили по віскі. У барі ще СКАЧАТЬ