Син начальника сиріт. Адам Джонсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ енергійний – чи то від хвилювання, чи від досади. Він підбіг до непритомного хазяїна, впустив свій м’яч. Чон До хотів був кинути м’яч, але боявся наблизитися до собачих зубів. І раптом зрозумів: тварина не махає хвостом. Побачив у пітьмі якийсь зблиск – як виявилося, то були окуляри японця. Надягнув їх – і розпливчасте світло над дюнами перетворилося на чіткі ясні цяточки вогнів у вікнах. Японці, виявляється, жили не у великих житлових будівлях, а в менших, відокремлених бараках.

      Чон До сунув окуляри в кишеню, тоді взяв чоловіка за ноги й потяг по піску. Пес гарчав і коротко, сердито гавкав. Коли Чон До озирнувся, собака гарчав в обличчя хазяїна і шкріб лапою його щоки й лоб. Чон До тягнув далі, схиливши голову.

      Перший день у тунелі – це ще нічого, але коли наступного дня прокидаєшся, розплющуєш очі – отоді ти по-справжньому починаєш бачити. Якщо заплющити очі, то голова почне показувати тобі всіляке божевільне кіно, щось таке, ніби на тебе ззаду кидається собака. А от якщо очі розплющити, то перед тобою стоїть ніщо – власне те, що ти робиш.

      Коли нарешті Чон До знайшов у темряві свій човен, він опустив ношу на алюмінієві поперечини. Чоловік розплющив очі й повів ними туди-сюди, нічого не розуміючи.

      – Що ти зробив із його пикою? – спитав Ґіль.

      – А ви де були? – відказав Чон До. – Він же важкий.

      – Ну я ж тільки перекладач, – виправдався Ґіль.

      Офіцер Со поплескав Чона До по спині.

      – Непогано для сироти, – похвалив він.

      Чон До спалахнув:

      – Я вам не сирота! І ви, блядь, хто такі, що кажете, ніби сто разів це робили! Ми припливли сюди без жодного плану, і тільки я тут бігаю, ловлю невідомо кого, сам! А ви навіть підтягти його до човна не допомогли!

      – Мені треба було побачити, з якого ти тіста, – мовив офіцер Со. – Наступного разу будемо думати.

      – Так не буде ж наступного разу! – вигукнув Чон До.

      Ґіль і Чон До розвернули човен проти хвиль. Їх добряче потріпало, поки офіцер Со заводив мотор. І ось уже всі четверо опинилися в човні й попливли у відкрите море.

      Офіцер Со сказав:

      – Слухай, воно потім простіше стає. Просто не думай про це, та й усе. Я тобі тоді локшини навішав, коли ото казав про двадцять сім викрадень. Хто ж їх рахує? Зробив – і забуваєш, раз за разом. Спіймав когось руками, а душею – відпусти. Не рахуй, навпаки – забудь.

      Навіть за торохтінням мотору було чути собаку з берега. Вони відпливали чимдалі, а гавкіт нісся над водою, і Чон До розумів, що чутиме цього пса вже довіку.

      Вони зупинилися на базі Сонґун неподалік порту Кінчхе. База була оточена земляними бункерами зеніток, і, коли сонце сіло, їм видно було, як блищить при місяці метал пускових установок. Оскільки вони щойно прибули з Японії, то ночувати мали окремо від простих солдатів КНДР. Їм дали три з шести койок у маленькому лазареті. Єдиними ознаками медичного закладу були самотня СКАЧАТЬ