Англійський пацієнт. Майкл Ондатже

Чтение книги онлайн.

      Пілота підводили до кожного пістолета чи кулемета. Схоже, зброя належала до різних історичних періодів та країн – cправжнісінький музей посеред пустелі. Його пальці пробігали контурами ствола й магазину або просто торкалися прицілу. Називав зброю, і люди вели його до наступного експонату. Йому по черзі передали вісім типів озброєння. Він вигукував голосно назву кожного, спочатку французькою, а потім рідною для них мовою. Але що це для них означало? Можливо, їх не так цікавила інформація про пістолет, як те, чи відома йому ця марка.

      Його знову взяли за зап’ястя й опустили долоню до коробки з патронами. В іншій скриньці, трохи правіше, лежали гільзи, цього разу семиміліметрові. Поруч – інші.

      Коли він був хлопчиком, його виховувала тітка, котра вкривала траву на газоні колодою карт сорочкою догори й учила його грі пельманізм[12]. Кожен гравець міг перевернути лише дві карти, а потім потрібно було по пам’яті скласти пари. Це відбувалося посеред абсолютно інших краєвидів, де у струмках пустувала форель, а пташки заливалися щебетанням лише для нього і він впізнавав їхні голоси. То був світ, повний назв. Зараз же він сидів із трав’яною маскою на обличчі, перебирав патрони, називав зброю, до якої вони підходять, заряджав, клацав затвором, підіймав дуло і стріляв у повітря. Звук у божевільному танці відлунював від стін урвища. «Луна – це душа голосу, що надихається порожнечею», – чоловіка, котрий записав цей рядок у стінах англійського шпиталю, люди вважали божевільним і відлюдькуватим. І він, зараз посеред пустелі, сповна розуму, з ясною пам’яттю, так само легко, як підіймав колись карти, посміхаючись тітоньці, і підкидав отримані пари вгору, знаходив комбінації патронів та зброї, вистрілював у повітря, а його невидимі глядачі радісно вітали кожен постріл гвинтівки оплесками. Спочатку його розвернули в одному напрямку, а потім знову понесли до кулеметів Breda, всадовивши до чудернацького людського запрягу. Слідом ішов бедуїн і видряпував відповідні коди на стволах зброї та коробках з набоями. Пілот насолоджувався рухом і радісними вигуками, бо вже стомився від самотності. Він платив своїм умінням цим чоловікам, котрі вберегли його від смерті, хай навіть із такою метою.