Англійський пацієнт. Майкл Ондатже

Чтение книги онлайн.

      Дівчина підвела очі й побачила, що пацієнт спостерігає за нею. Його розповідь проривалася крізь темряву.

      Бедуїни зберегли мені життя, бо мали на те причину. Я був корисним для них, розумієш? Коли мій літак упав серед пустелі, хтось там вирішив, що я маю певні знання. Що я вмію визначити місто, подивившись на скелет його обрисів на карті. Я справді носив у собі море інформації. Я з тих людей, хто, залишившись на самоті в чужому будинку, прямують до книжкової шафи, обирають книжку й проковтують її. Так історія входить у нас. Я пам’ятав карти морського дна, карти із зображеннями тріщин у земній корі, схеми маршрутів хрестоносців, намальованих на телячій шкірі.

      Тож я знав цю місцину ще до того, як впав їм на голови, знав, що Олександр Македонський мав причини перетнути її ще в юному віці, а може, просто через елементарну жадібність. Я знав традиції кочівників, які чманіли від вигляду шовку чи колодязя. Одне плем’я випалило долину начорно для покращення теплообміну, збільшуючи таким чином імовірність дощу, і будувало циклопічні споруди, щоби простромити лоно хмар. Були й інші племена, котрі простягали відкриті долоні назустріч вітру. Вони вірили, що коли зробити це в потрібний момент, то можна відігнати бурю на сусідні ділянки пустелі, де жили їхні недруги. Тут постійно хтось топився, племена раптово ставали історизмом із пісками впоперек їхніх горлянок.

      У пустелі легко втратити відчуття реальності. Коли я впав з неба на піски, в суцільне жовте марево, то міг думати лише про необхідність збудувати пліт… Я мушу збудувати пліт.

      І там, хоч і лежав серед безкрайніх пісків, я знав, що оточений людьми води.

      На Тассілін[9] я бачив наскельні малюнки, як свідчення тих часів, коли люди в Сахарі полювали на водяних коней в очеретяних човнах. У долині Ваді Сура бачив печери, вкриті зображеннями плавців. Колись тут було озеро. Я міг би намалювати на стіні його обриси для них. Міг би привести їх до того краю, шість тисяч років тому.

      Запитай у мореплавця про найстаріший корабель, і він опише тобі трапецієподібне вітрило на очеретяному човні, який і досі можна побачити на наскельних зображеннях у Нубії. Дофараонівських. У цих пустелях археологи досі знаходять гарпуни. Це були люди води. Ще й сьогодні караванні шляхи схожі на річкові русла. Хай сьогодні вода – рідкісний гість у цих місцях. Вода є вигнанцем, якого повертають назад у каністрах і пляшках, але це тільки привид у твоїх долонях і на твоїх вустах.

      Коли я загубився поміж цих людей, невпевнений, де саме перебуваю, мені досить було назви гірського хребта, місцевого звичаю, клітини цієї доісторичної тварини, щоб карта світу ковзнула на місцеСКАЧАТЬ