Англійський пацієнт. Майкл Ондатже

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ божеволіли від щоразу нової інформації про Джузеппе від тебе. Що за чоловік! Ти казала, що він найкращий на світі. І всі мусили погоджуватися з тобою, шістнадцятирічною нахабою.

      – Цікаво, що з нею сталося? – Вона розправляє мокрі простирадла на краю фонтана.

      – Небезпечно було йти проти твоєї волі.

      Дівчина крокує вимощеною доріжкою, де крізь каміння проросла трава.

      Він дивиться на її ноги в чорних панчохах, на тонку коричневу сукню. Вона нахиляється над балюстрадою.

      – Мушу зізнатися, коли я приїхала сюди, то підсвідомо думала про Верді. Зрештою, ви з татом пішли на війну… Подивися на яструбів! Вони прилітають кожного ранку. Все інше тут зруйноване й розтрощене на друзки. Протічна вода залишилася тільки у фонтані. Союзники розібрали водопровід, коли йшли геть. Думали, що я погоджуся піти з ними.

      – А варто було. Цей район дотепер не очистили. Тут повсюди нерозірвані бомби.

      Хана підходить ближче і кладе палець йому на уста:

      – Караваджо, я рада бачити тебе. Як нікого іншого. Лише не кажи, що ти приїхав, аби змусити мене передумати й покинути цю віллу.

      – Я просто хочу знайти невеличку пивницю, де є Wurlitzer[15], і випити без вибухів цих чортових бомб. Послухати спів Френка Сінатри. І нам треба придумати щось із музикою, – каже чоловік. – Корисно для твого пацієнта.

      – Думками він досі в Африці.

      Караваджо дивиться на дівчину, чекає продовження, але про англійського пацієнта більше нічого казати.

      – Деякі англійці люблять Африку, – бурмоче він. – У них частина мозку точно як пустеля. Тож вони там не чужі.

      Він бачить, як вона нахиляє у відповідь голову. Худе обличчя, обрамлене короткою стрижкою, втратило загадковість і таємничість, якої надавали йому довгі пасма. Що б не трапилося, вона видавалася умиротвореною у своєму маленькому світі. Хлюпання фонтану позаду, яструби, зруйнований сад.

      «Може, це і є шлях виходу з війни, – думає Караваджо. – Піклуватися про обгорілого чоловіка, прати у фонтані білизну, милуватися розфарбованими кімнатами. Начебто все залишилося в капсулі з минулого, дуже далекого, задовго до Верді, до того, як Медічі збиралися вночі й при світлі свічок обговорювали нову балюстраду чи вікно, запрошували архітектора – найкращого архітектора п’ятнадцятого століття, – щоб зажадати від нього чогось особливішого для власного задоволення, ніж просто рама для краєвиду».

      – Якщо ти залишаєшся, – мовить дівчина, – нам знадобиться більше харчів. Я виростила трохи овочів, також ми маємо мішок бобів, але здалось би приготувати курча. – Вона дивиться на Караваджо, пам’ятаючи про його колишні навички, але не говорячи про них.

      – Я розгубив сміливість, – відповідає чоловік.

      – Що ж, тоді я піду з тобою, – пропонує Хана. – Зробімо це вдвох. Можеш навчити мене красти, покажеш, як це робиться.

      – Ти не розумієш. Я розгубив усю сміливість.

      – Чому?

СКАЧАТЬ