Таємнича історія Біллі Міллігана. Деніел Кіз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мерщій відповз до протилежної стіни, якнайдалі від них, де скорчився поміж двома стільцями і почав схлипувати.

      – Що я накоїв цього разу?

      – Ти не зробив нічого поганого, хлопче. Не треба так хвилюватися, – сказала Корнелія Вілбур лагідним, але рішучим тоном.

      Він тремтів і так щільно тулився до стіни, наче хотів пройти крізь неї. Волосся лізло юнаку в очі, але він і не намагався відгорнути його з обличчя.

      – Біллі, ти цього ще не знаєш, але кожен у цій кімнаті бажає тобі допомогти. Давай-но ти підведешся з підлоги, сядеш ось на цей стілець, і ми з тобою трохи поговоримо.

      Усім присутнім було очевидно, що Вілбур тримає ситуацію під контролем і точно знає, що треба робити. Вона зачіпала саме ті душевні струни, які слід було, щоб досягнути бажаного результату.

      Юнак піднявся і сів на стілець. Він увесь тремтів, його коліна нервово сіпались.

      – То я живий?

      – Живий-живісінький, Біллі. Ми знаємо, що в тебе проблеми і тобі потрібна допомога. Адже так?

      Він закивав, дивлячись на неї широко розплющеними очима.

      – Скажи-но, Біллі, чому ти нещодавно намагався розбити голову об стіну?

      – Я думав, що помер, – почав юнак, – а потім прокинувся і побачив, що я у в’язниці.

      – А яким був твій останній спогад перед тим?

      – Пам’ятаю, що стояв на даху школи. Я більше не хотів ходити до психіатрів. Лікар Браун із Ланкастерського центру психічного здоров’я не зміг мене вилікувати. Мені здавалося, що я стрибнув тоді з даху. Чому я досі живий? І хто ви всі такі? Чому ви так на мене дивитесь?

      – Ми – лікарі і юристи, Біллі. Ми зібралися тут для того, щоб тобі допомогти.

      – Лікарі? Тато Чал мене приб’є за розмову з вами.

      – Чому, Біллі?

      – Він боїться, що я розповім комусь про те, що він зі мною зробив.

      Вілбур кинула запитальний погляд на Джуді Стівенсон.

      – Це його вітчим, – пояснила та. – Його мати розлучилась із Чалмером Мілліганом шість років тому.

      Біллі недовірливо витріщився на них.

      – Розлучилася? Шість років тому? – Він торкнувся свого обличчя, мовби хотів переконатися, що все це відбувається з ним насправді. – Як таке можливо?

      – Ми з тобою маємо ще багато всього обговорити, Біллі, – сказала Вілбур. – Скласти всі клаптики докупи.

      Юнак отетеріло оглянув кімнату.

      – Як я тут опинився? Що взагалі коїться? – Він захлипав і почав розгойдуватись уперед і назад.

      – Я знаю, що ти вже стомився, Біллі, – мовила Вілбур. – Можеш іти спочивати.

      Ридання різко урвались. На обличчі Біллі тут-таки з’явився жвавий, хоч і дещо збентежений вираз. Юнак доторкнувся до своїх мокрих від сліз щік і спохмурнів.

      – Що тут сталося? Хто це був? Я чув чийсь плач, але не міг збагнути, звідки він лине. Чорт забирай, цей хлопець уже був готовий драпонути вперед і вклепатись у стіну. Хто він такий?

      – То був Біллі, – відповіла СКАЧАТЬ