Мерщій тікай і довго не вертайся. Фред Варґас

Чтение книги онлайн.

      Молода жінка нерішуче стояла біля дверей комісаріату. Зрештою там же навіть не було написано «Комісаріат» – а тільки лаковані літери слів «Поліційна префектура – Кримінальний розшук» на блискучій дверній табличці. Єдиний вказівник. Перед жінкою височіла чорна стара будівля з масними шибками. Четверо робітників вовтузилися біля вікон і з диявольським гуркотом свердлили камінь, щоби поставити ґрати. Але Маріз вирішила, що хай то буде комісаріат чи кримінальний розшук – усе одно ж лягаві, а сюди йти значно ближче, ніж до авеню. Вона ступила крок до дверей, а тоді знову спинилася. Поль попереджав, що всі лягаві візьмуть її на кпини. Та вона хвилювалася, особливо через дітей. І що їй важить зайти? П’ять хвилин? Час, потрібний на те, щоб усе розповісти й піти геть?

      – Усі лягаві візьмуть тебе на кпини, моя бідна Маріз. Якщо ти цього хочеш – уперед.

      З воріт вийшов якийсь чоловік, пройшов повз Маріз, а тоді повернувся до неї. Вона посмикувала ремінець сумки.

      – Щось не так? – запитав він.

      То був чорнявий коротун, убраний сяк-так, навіть не підстрижений. Рукави чорної куртки задерлися аж до голих передпліч. І, напевно, йому, так само, як і їй, було складно розповідати. Та він уже закінчив.

      – Вони привітні? Ну там, усередині… – запитала Маріз.

      Чорнявий тип знизав плечима.

      – На кого потрапите.

      – А вони уважно слухають? – уточнила Маріз.

      – Залежно від того, що ви розповідаєте.

      – Мій племінник гадає, що вони кепкуватимуть з мене.

      Чоловік, схиливши голову набік, уважно поглянув на неї.

      – А про що йде мова?

      – Про мій будинок. Минулої ночі. Я нервуюся через дітей. Якщо той божевільний приходив минулого вечора, то хто сказав, що він не прийде знову? Як гадаєте?

      У Маріз трішки почервонів лоб, і вона кусала губи.

      – Тут, – м’яко сказав чоловік, указуючи на брудну будівлю, – кримінальний розшук. Це для розслідування вбивств, розумієте? Тобто коли когось убивають.

      – Ох! – стривожено вигукнула Маріз.

      – Сходіть до комісаріату на авеню. Опівдні там спокійніше, і вони знайдуть час вислухати вас.

      – О ні, – відказала Маріз, хитаючи головою. – О другій я вже маю бути на роботі, шеф не терпить спізнень. А вони не можуть просто передати їм, ну, тим колегам з авеню? Тобто вони хіба не одна команда, всі ці поліціянти?

      – Не зовсім, – відповів чоловік. – А що сталося? Пограбування?

      – О ні.

      – Насильство?

      – О ні.

      – То розкажіть, так буде простіше. Зможемо вас зорієнтувати.

      – Звісно, – відповіла Маріз, починаючи панікувати.

      Тип, СКАЧАТЬ