Гра в піжмурки. О. Іден

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пояс для вдачі. А раптом, фортуна мене полюбляє…

      Мороз у п’ятницю нависав справді сталевий. Куди там кубикам Арні. Та мій носяка не скаржився, лише пихкав цигарковим димом й гарчав на мене зеленими шмарклями, коли я відморожував п’ятку точку на лавці й молився, щоб не заробити геморою.

      Вона прийшла як завжди вчасно. Пунктуальність її рафінована сторона вдачі. Одягнулась, якось по-домашньому. Та попри це рижі легінси й бірюзова парка підкреслювали пишні груди і стегна. Якби в далекому 2012 році вона була худорбою – навіть не кинув би косого погляду; про рівний навіть мовчу.

      – Гарно виглядаєш, Зеленоока. – чмок у щоку. Дивно… Розраховував на ляща чи можливо пафосний ляпас.

      – І тобі привіт.

      Алфавіт закінчився, тому закинув рятувальний круг у море. Без дозволу взяв її долоню й мовчки потягнув від Гастроному.

      – Куди ти мене тягнеш? – Байдужість. Господи, як мені було тоді тяжко від цієї брили.

      – До своєї останньої надії. Просто мовчи і йди за мною.

      Слухалась. Покірна овечка тупцювала за мною під акомпанемент заячого хрускоту снігу під ногами. Чекпоінт окопався всього за сотні метрів, а здавалось, протоптали всю Україну. Байдуже. Тримати її за руки – це все одно, що цілувати крила янгола. Приємно й богохульно. Лише, коли побачила верхівку церкви, Леська забилась, немов відьма під дощем священної води.

      – Ти ведеш мене в церкву?

      – Не віриш мені. То дай віру Богові.

      Імпульс протесту в її тілі на мить зменшився й з рота линула кирилиця:

      – Я не маю хустки. – вагома причина, коли в тебе у кармані всього 5 гривень, а базар давно пропиває гроші в генделику.

      – Я дам тобі мій шарф. – не питаючи знову дозволу, напинав їй на голову шарф, зв’язаний її ж руками. Ніби шматок скинутої шкіри клеїв його за допомогою ПВА до гадюки, але ж на скільки звабливої… Моєї Зеленоокої.

      Ошпарила колючим поглядом й бризнула в очі матюки закодовані в азбуку Морзе її пухких губ.

      – Ах ти ж…

      – Знаю.

      Фрагмент № 4

      Купив свічечки найдешевші. Дві гривні – й воскові палички тримав у руках. Скупердяй? Можливо, та любов до Бога вимірюється не у грошах, а в силі віри. Моя сила віри набирала обертів…

      Церква ковтнула світло і миротворча тиша окутала нас по самі маківки. Людей виявилось небагато. Лише декілька бабусь заклякли в молитовній позі. Тоді, вони мені нагадували дерев’яні статуї побитих лишаєм. Тримаючи Леську за руку, я підвів її до стійника із свічками. Маленькі вогники рухались в меланхолічному танці на розплавленому воскові й стрибали в очах Лесі, коли сльози пробили уявну дамбу її душі. Стояв на небезпечно близькій відстані від неї; відчував її подих на своїх вустах й кусав язик шукаючи потрібних слів. Від такого туподумства пересохло в горлі. Та все ж п’яна муза воскресла:

      – Я багато говорив тобі за прощення, але ти мене зовсім не хочеш слухати.

      – Андрію…

      – Мовчи. Дай мені завершити, а потім роби те, що вважаєш за потрібне.

      Опустила СКАЧАТЬ