Стократ. Марина Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Аби не підвів язик.

      На столі стояли рядком прості керамічні глечики з вузькими шийками. Учитель поманив пальцем високого Лопуха, найстаршого з учнів, уже дорослого:

      – Який?

      Вибирати не було й з чого – глечики, здавалось, були однакові, хіба що чистили їх у різний час і з різною ретельністю. Лопух тицьнув на той, що був з тріснутою ручкою. Майстер хлюпнув у склянку густої рідини гарбузового кольору.

      – Куштуй.

      Лопух глибоко зітхнув. Узяв склянку тремтячою рукою, підніс до губ, понюхав, роздимаючи ніздрі. Змочив рота; весь майдан затих.

      Лопух ковтнув сміливіше. Роздмухуючи щоки, поганяв рідину в роті. На обличчі його було написане таке зусилля, ніби хлопець тягнув з болота вгрузлого по вуха віслюка.

      – Ну? – майстер вирішив, що часу минуло досить.

      – Рухається, – приречено сказав Лопух.

      – Хто рухається?

      – Можна ще покуштувати?

      Майстер долив йому рідини з тієї самої посудини, хлопець набрав повний рот і так застиг. Дівчина, яка вважала себе Лопуховою нареченою, пробилася до самого помосту й дивилася знизу вгору благальними очима.

      Нарешті, Лопух шумно ковтнув.

      – Ну? – рівним голосом повторив майстер.

      – Іде, – пробелькотів хлопець, облизуючи губи. – Він іде. Крокує.

      – Майже два роки тебе вчу, – сказав майстер з жалем. – Марна справа.

      – Ні, майстре, я зрозумів – іде…

      – Ідіот! Сенс послання – «Дорогу здолає той, хто зробить перший крок»! Йди, Лопуше, додому, не ганьби мене перед людьми!

      Дівчина-наречена затулила долонями лице. Лопух переступив з ноги на ногу, ніби це так важливо – з правої чи з лівої робити перший крок – і пішов назад, униз, з учнів мовознавця в наймити чи в лісоруби.

      – Розуміти – річ важка, – майстер підвищив голос. – І не кожному це дано! Я казав і кажу: якщо таланту немає – дарма тільки мучитиметься й ганьбитиметься!

      Усім своїм виглядом підтверджуючи жорстокі слова, Лопух нарешті зійшов з помосту. Джмелеві було його шкода – проте всі наперед знали, що Лопух не пройде випробування. Був він ледачий і до науки не здатний.

      Майстер обернувся до наступного учня. Довготелесий світловолосий Латок довго вибирав посудину, щось бурмотів, затуляв долонею то праве око, то ліве. Нарешті тицьнув пальцем у глечик з самого краю стола. Майстер налив йому прозорої, мов джерельна вода, рідини.

      Латок сьорбнув. Ще раз. Помовчав. Тупо всміхнувся:

      – Нічого не зрозумів.

      – Іди, – сухо сказав майстер, і Латок пішов, убгавши голову в плечі. Він був дивний хлопець: іноді на нього находило просвітлення, і він міг прочитати за смаком найскладніше послання. Але як щось упускав з самого початку – зразу здавався. От як тепер.

      Джміль провів його очима. Потім подивився на решту глечиків. Що всередині? СКАЧАТЬ