Шоколад. Джоан Гаррис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ п’ятдесят франків за пакетик. – Це, чи що, га? – звертається він до мене, розводячи руками. – Подарунки на весілля і хрестини? Навіщо їй такі подарунки? – Він знову посміхнувся, цього разу улесливо, намагаючись причарувати мене. – Що вона купила?

      – Наскільки я розумію, йдеться про Жозефіну?

      – Так, це моя дружина. – Він вимовив це з дивною інтонацією – надто суворо. – От уже жінки! Працюєш як проклятий, щоб заробити на життя, а вони що роблять, га? Витрачають усе на… – Він знову обвів рукою ряди шоколадних перлин, марципанових гірлянд, срібної фольги, шовкових квітів. – То вона подарунок купила? – У голосі його забриніла підозра. – Для кого це вона подарунки купує? Для себе, чи що? – Він реготнув, немов ця думка здалася йому цілковитою нісенітницею.

      Я не могла зрозуміти, чого він хоче, але мене насторожували його агресивний тон, нездоровий блиск в очах, нервова жестикуляція. Я боялася не за себе – протягом років, проведених з матір’ю, я опанувала багато різних способів самозахисту. Мені стало страшно за Жозефіну. Перш ніж я встигла спорудити між нами незриму стіну, мені від нього передався образ: закривавлений палець у диму. Я стисла під прилавком кулаки, тому що виворіт душі цієї людини бачити зовсім не хотіла.

      – Думаю, ви щось не так зрозуміли, – сказала я. – Я сама запросила Жозефіну на чашку шоколаду. Хочу заприятелювати.

      – О! – Він сторопів на мить. Потім знову видав смішок – майже щирий, у його презирстві тепер лунав непідробний подив. – Ви хочете подружитися з Жозефіною? – Знову погляд, що оцінює. Я бачу, що він порівнює нас, раз у раз стріляючи масними очицями у бік моїх грудей, і, коли він знову заговорив, я почула в його голосі вкрадливі котячі нотки. Очевидно, у його уявленні саме таким голосом треба зваблювати жінок.

      – Ти ж тут новенька, вірно?

      Я киваю.

      – Мабуть, ми могли б зустрічатися іноді. Познайомилися б, краще пізнали один одного.

      – Мабуть, – безтурботно кинула я й додала незворушно: – Може, ви заодно й дружину запросите?

      Він розгубився, знову зміряв мене поглядом, підозріливо покосував.

      – Сподіваюся, вона не бовкнула чого зайвого?

      – Чого, наприклад? – уточнила я.

      Він мотнув головою:

      – Нічого. Нічого. Просто в неї язик як помело, от і все. Рот не закривається. Нічого не робить, хе! Тільки теревенить і теревенить, увесь час, безперервно. – Знову короткий невеселий смішок. – Утім, ти й сама в цьому скоро переконаєшся, – додав він з похмурим задоволенням у голосі.

      Я промурмотіла щось ухильне. Потім, піддавшись пориву, дістала з-під прилавка маленький пакетик мигдалю в шоколаді й простягнула йому. Сказала невимушено:

      – Будьте ласкаві, передайте це від мене Жозефіні. Ці цукерки я приготувала для неї, а віддати забула.

      Він з подивом дивиться на мене. Повторює тупо:

      – Передати їй?

      – Безкоштовно. СКАЧАТЬ