Шоколад. Джоан Гаррис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з мене. Здається, начебто їй відомо щось таке, що навіть я… Утім, це нісенітниця. Що вона може знати? Що може зробити? Просто я обурений тим, що було порушено природній порядок, як сумлінний садівник обурився би, побачивши кульбабку у своєму садку. Насіння розброду сходить повсюди, mon père. Захоплює усе нові площі. Поширюється.

      Я, мабуть, чогось не розумію. Але ми, ти і я, однаково не маємо права втрачати пильності. Пам’ятаєш Маро і циганів, яких ми вигнали з берегів Тана? Пам’ятаєш, скільки часу й сил пішло на це, скільки місяців марно було витрачено на скарги й письмові звертання, поки ми не взяли справу у свої руки? Пам’ятаєш мої проповіді?! Одні за одними зачинялися перед ними двері. Деякі крамарі одразу продемонстрували свідомість, одразу встали на наш бік, оскільки не забули останньої навали циган, що принесли до міста хвороби, злодійство, проституцію. А от на Нарсіса довелося натиснути: він, як завжди, готовий був запропонувати бродягам роботу на своїх полях на час літніх жнив. Але ми зрештою виселили весь табір – похмурих чоловіків, їхніх неохайних шльондр із нахабними очима, їхніх босоногих дітей із брудними язиками, їхніх худих собак. Після втечі циганів люди безкоштовно прибрали залишені ними сміття й бруд. Одне насіннячко кульбаби, mon père, і вони повернуться. Ти це розумієш не гірше за мене. І якщо вона і є це насіннячко…

      Учора я розмовляв з Жолін Дру. Анук Роше пішла до початкової школи. Розв’язне дівчисько з таким самим чорним волоссям, як у її матері, і райдужною нахабною посмішкою. Зважаючи на все, Жолін помітила, що її син Жан у числі інших дітей грає з цією дівчинкою в якусь непотрібну гру на шкільному дворі. Вони витрушували в бруд з мішечка кістки й намистини. Вважаю, ворожили або ще якоюсь дурнею займалися. Поганий вплив… Я ж казав тобі, що знаю цю породу. Жолін заборонила Жану гратися з нею, але хлопець упертий, одразу набурмосився. Діти в цьому віці розуміють тільки строгу дисципліну. Я запропонував серйозно поговорити з хлопчиком, але мати не погодилася. От що це за люди, mon père. Слабкі. Безхарактерні. Цікаво, скільки з них уже порушили Великий пост? Скільки взагалі мали намір дотримувати його? Щодо мене, я почуваю, як завдяки пісній дієті очищаюся від скверни. Вітрина крамниці м’ясника наводить на мене жах; будь-який запах їжі сприймаю так гостро, що навіть голова паморочиться. Раптом зовсім перестав терпіти аромат свіжої випічки, що розноситься ранками з пекарні Пуату, харчевня на площі Боз-Ар смердить смаженим жиром, начебто пекельне пекло. Сам я ось уже більше тижня не доторкаюся ні м’яса, ні риби, ні яєць. Живу на хлібі, супах, салатах, у неділю дозволяю собі келих вина. І я очистився, père, очистився… Шкода тільки, що не можу зробити більше. Для мене це – не страждання, не покарання. Часом я думаю: от якби стати для них прикладом, якби це я страждав, стікаючи кров’ю на хресті… Ця відьма Вуазен насміхається наді мною, крокуючи повз мій дім із кошиком продуктів з крамниці. Вона єдина у сім’ї благочестивих парафіян нехтує церквою, посміхається мені, шкутильгаючи у солом’яному капелюшку із червоним шарфом на голові, іде, стукає ціпком СКАЧАТЬ