Шоколад. Джоан Гаррис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з безтурботною байдужістю відповіла я. – З кожним може трапитися.

      Жозефіна підозріливо глянула на мене й, переконавшись, що я не серджуся, трохи розслабилася.

      – Смачно, – похвалила вона, ковтнувши з келиха шоколад. – Дуже смачно.

      – Я сама готую, – пояснила я. – З тертого какао, ще не розведеного какао-маслом, яке додають для того, щоб маса затвердішала. Саме так багато сторіч тому пили шоколад ацтеки.

      Жозефіна знову підозріливо покосувала на мене.

      – Спасибі за подарунок, – вимовила вона нарешті. – Мигдаль у шоколаді. Мої улюблені цукерки, – і раптом заговорила швидко, запекло, захлинаючись словами: – Я не хотіла. Просто вони обговорювали мене, я знаю. Але я не злодійка. Це все через них, – тон презирливий, куточки губ опущені в гніві й самобичуванні, – через це стерво Клермон і її подружок. Брехухи… – Вона знову подивилася на мене, зухвало, немов кидаючи виклик. – Кажуть, ти не ходиш до церкви, – голос у неї дзвінкий, занадто голосний для маленького приміщення шоколадні, він глушить нас обох.

      Я посміхнулася.

      – Так і є. Не ходжу.

      – Отже, довго тут не пробудеш, – заявила Жозефіна таким самим ламким голосом. – Вони виживуть тебе звідси, проженуть, як проганяють усіх, хто їм не подобається. Ось побачиш. Усе це… – Нервовим жестом вона показала на полиці, коробочки, солодку споруду у вітрині. – Нічого тебе не врятує. Я чула їхню балаканину. Чула, що вони говорили.

      – Я теж. – Зі срібного чайника я налила собі маленьку чашку шоколаду, чорного, як «еспресо», і стала помішувати його маленькою ложкою. – Але я не слухаю, – спокійно сказала я й, надпивши із чашки, додала: – І тобі не раджу.

      Жозефіна засміялася.

      Ми обидві замовкли. Минуло п’ять секунд. Десять.

      – Кажуть, ти відьма. – Знову це слово. Вона з викликом подивилася мені в обличчя. – Це так?

      Я знизала плечима, ковтнула шоколаду із чашки.

      – Хто каже?

      – Жолін Дру. Кароліна Клермон. Прибічниці кюре Рейно. Я чула, як вони базікали біля церкви. І дочка твоя щось розповідала дітям. Щось про парфуми, – у голосі її чулися цікавість і прихована, неприємна їй самій ворожість, природи якої я не розуміла. – Треба ж, парфуми! – вигукнула вона.

      Я провела пальцем по золотому обідку своєї чашки.

      – Я думала, тобі плювати на те, що верзуть усі ці люди.

      – Мені просто цікаво, – це знову сказане з викликом, начебто вона боїться розбудити до себе симпатію. – До того ж ти днями розмовляла з Армандою. А з Армандою ніхто не розмовляє. Крім мене. Арманда Вуазен. Бабуся з Маро.

      – Вона мені подобається, – просто сказала я. – Чому я маю цуратися її?

      Жозефіна стукнула кулаком по прилавку. Вона була збуджена, голос її тріскотів, як схоплене морозом скло.

      – Тому що вона божевільна, ось чому! – На підтвердження своїх слів вона невиразно покрутила пальцем біля скроні. – СКАЧАТЬ