Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник) - Еріх Марія Ремарк страница 28

Название: Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник)

Автор: Еріх Марія Ремарк

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-966-14-9578-3, 978-966-14-9125-9, 978-3-462-02687-0, 978-966-14-9575-2, 978-966-14-9579-0, 978-966-14-9577-6

isbn:

СКАЧАТЬ тьмяно блищала при світлі затінених лампочок.

      Він зіткнувся з якимось чоловіком, що віддавав накази.

      – Це вісімнадцятий номер?

      – Що? Ану, забирайтеся геть! Що вам тут потрібно?

      – Я шукаю своїх батьків. У вісімнадцятому. Де вони?

      – Чоловіче, звідки мені знати? Я що, Бог?

      – Їх урятували?

      – Запитайте в іншому місці. Це не наше діло. Ми лише відкопуємо.

      – А тут є завалені?

      – Звичайно. Гадаєте, ми копаємо для розваги? – Чоловік повернувся до колони. – Припинити роботу! Тихо! Вільмане, постукайте!

      Робітники порозгинали спини. Це були люди в светрах, у білих сорочках із брудними комірцями, у старих комбінезонах, люди в солдатських штанях і цивільних піджаках. Усі в грязюці, обличчя мокрі від поту. Один із них став серед руїн навколішки і почав щось вистукувати молотком по трубі, що стирчала із землі.

      – Тихо! – гукнув старший групи.

      Запанувала тиша. Робітник із молотком припав вухом до труби. Чути було, як дихають люди й обсипається штукатурка. Здалеку долинало гудіння санітарних та пожежних машин. Чоловік знову постукав. Потім підвівся.

      – Вони ще відповідають. Стукають частіше. Мабуть, їм уже бракує повітря.

      Він швидко постукав кілька разів у відповідь.

      – Швидше, – гукнув старший. – Далі! Тут, праворуч! Треба спробувати вставити трубу, щоб дати їм повітря.

      Гребер усе ще стояв біля нього.

      – Це бомбосховище?

      – Звичайно. Що ж іще? Хто б там, по-вашому, стукав, якби не було бомбосховища?

      Гребер проковтнув клубок у горлі.

      – Там люди з цього будинку? Черговий протиповітряної оборони сказав мені, що тут уже ніхто не жив.

      – Той ваш черговий просто йолоп. Там під землею люди, вони стукають, і для нас цього досить.

      Гребер зняв свій ранець.

      – У мене вистачить сили. Я допоможу розкопувати. – Він поглянув на чоловіка. – Я повинен. Можливо, тут мої батьки…

      – Будь ласка! Вільмане, тут підійшло підкріплення! У вас знайдеться зайва сокира?

      Спочатку з’явилися розтрощені ноги. Балка тріснула й придушила їх. Але чоловік був ще живий. Навіть не втратив свідомості. Гребер пильно вдивлявся в його обличчя. Він його не знав. Вони перепиляли балку й підсунули ноші. Чоловік не кричав. Він лише закотив очі, які раптом побіліли.

      Розкопали вхід і знайшли ще двох мертвих. Обоє були просто розчавлені. Обличчя сплющилися й нічого більше не виражали. Носів не було, зуби перетворилися на два ряди плескатих зерен, рідких і кривих, немов мигдалини, запечені в булці. Гребер схилився над ними. Побачив темне волосся. Його батьки були біляві. Мертвих витягли нагору. Вони лежали на вулиці, розплескані та незвичайні.

      Зійшов місяць. Посвітлішало. Небо стало блідо-синім, майже безбарвним, і якимсь холодним.

      – Коли СКАЧАТЬ