Зодчий із пекла. Наталя Лапіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а для шляхетних і культурних хазяїв шикарного палацу. Будинок повинен мати таких господарів.

      І ось вони з’явилися.

      На згарищі

      Восьма вечора взимку – це вже глупа ніч. Особливо в містечку, де вже й забули, що воно таке – вуличне освітлення. Чи й існувало воно коли-небудь?

      Вітер, хуртовина, темрява. Поодинокі темні постаті – всі чимчикують кудись у бічні вулички.

      Борис Цокотюха одначе не розгубився – він знав, куди йти. Та й простував собі – енергійно, порипуючи свіжим снігом.

      Але раптом завмер на місці. Крізь мерехтіння дрібних сніжинок розгледів: щось не так з продуктовим магазинчиком Свинаренка. Геть нічого не світиться, ганок перетворився на білий замет.

      Він не полінувався перейти на протилежний бік вулиці, підійти ближче. Пусті віконниці, вкриті сажею стіни. Коли ж магазин згорів? Судячи із запаху – не дуже й давно. Та й не дотла, запросто можна відремонтувати.

      Борис скоріше пішов до центру, до знайомого універмагу. Здалека побачив – він ще працює. Проте, ледь переступивши поріг, почув грізне попередження верескливого голосу:

      – Назад! Назад! Ми вже закриваємо!

      Молода дівчина, новенька, Борис бачив її уперше.

      Пройшов повз неї, тихенько буркнувши:

      – Я швидко.

      У ніс одразу вдарило невитравним запахом прянощів. Інтер’єр всередині майже не змінився, а от асортимент товарів значно розширився. Схоже, і якість також. Поміняли місцями відділи. У продавщиць – нові однакові халати з білими комірцями. Атласні, темно-зелені.

      – Боря? Баріс, ета ти? Госпаді!

      Задивився на халат і не впізнав був Тосю Шишляннікову, жінку молодшого бальзаківського віку, але зовні досить ще нічогеньку – з провінційного погляду.

      – Боже, глазам сваім ні вєрю!

      Цокотюха скривився:

      – Що, ніби привид з могили?

      – Н-нєт. Проста не ажидала. – Тося нарешті усміхнулась. І по-материнському зітхнула: – Тібя атпустілі ілі сбєжал? – Вона більше двадцяти років прожила в Україні, але не вимовила за цей час бодай одного українського слова.

      – А ви як гадаєте, тьотя Тося?

      – Я нє ґадаю, я проста рада тібя відіть.

      Вона зграбно просунулася між двома вітринами-холодильниками – з ковбасою та молочними продуктами:

      – Дай-ка я абніму тібя, бандіта…

      Розчулений Борис обнявся з Шишлянніковою. Потім вона оглянула його бідацьку екипіровку:

      – Ти насавсєм – ілі как?

      – Ілі как. Тягне злочинця на місце злочину. – Борис зрадів колишній співробітниці, наче рідню зустрів. Проте додав суворо: – Корочє, справа є до Свинаренка. Кирила Івановича.

      – А його й слід здимів, – знайомо пробасив сильний чоловічий голос. Це підійшла Глафіра СКАЧАТЬ