Зодчий із пекла. Наталя Лапіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за його спиною Ольга Володимирівна. – Подивись у бібліотеці – стілець упав. І лежить. І нікого! Ну? Зрозумів тепер?

      Чоловік відсторонив її з дороги однією рукою, наче неживу річ, і рішуче попрямував до бібліотеки, розташованої поруч, за стіною кабінету.

      Стілець лежав просто на проході, ніби його хтось зачепив, поспішаючи. Чудовий стілець, новий, з оббитою шовком овальною спинкою та гнутими ніжками. Зроблений на замовлення за кресленнями модного дизайнера у стилі ампір.

      Розлючений господар обвів несамовитим поглядом усе приміщення:

      – Ну… Стерво! Хай тільки попадешся! Капєц буде! Нахрєн!

      І поліз до кишені по телефон – викликати охоронця.

      Поки він, поспішно маршируючи сходами й кімнатами та візуально обстежуючи їх, по мобільному наказував охоронцеві ще раз обійти навколо дому й придивитися до слідів, економка Щукіна підняла й поставила на місце стільця. Вирівняла кілька книжок, корінці яких недбало повисовувалися з акуратної шеренги.

      Помітила на великому декоративному глобусі криво приліплений світло-зелений стікер. На ньому недбалим почерком було написано: «Світ – неосяжний, але ти не сховаєшся ніде». Надя взяла листочок й порівняла з тими, що, склеєні між собою, лежали біля комп’ютера: так, звідси. І, схоже, писали цією ручкою, яку забули повернути в держак. Вона поклала стікер до кишені фартуха, замислилась. Потім повільно пішла до залу й повагом спустилася до кухні.

      Ярижський ж уже закінчив свій поспішний обхід і, зупинившись у їдальні, тихо спитав дружину, що зайшла слідом за ним:

      – Ти переконана, що це не жарти когось із обслуги?

      Вона розвела руками:

      – Та ж нікого поблизу не було…

      – А де Алінка?

      – Я її сьогодні раніше відпустила. В якогось там приятеля день народження.

      – Ти приглядай за ними… Не подобається мені все це.

      – А мені більше, ніж не подобається. Мені страшно, повір.

      За вікном голосно й зловісно каркнула ворона. Упав з гілки великий кавалок важкого мокрого снігу. Але помітила це тільки Надя Щукіна, що якраз визирнула з вікна величезної кухні, напханої найновітнішою побутовою технікою. Вона неуважливо сказала Тимофіївні, яка відпочивала за чаєм після праведних прибиральницьких трудів:

      – Сьогодні вдень… Уперше…

      – Га?

      – Сьогодні це сталося вдень. З унітазом.

      – Казала я: тікати звідси треба. Не озираючись!

      – Куди? – Щукіна відійшла од вікна й почала мити келишок, тарілочки та чашечку.

      – А де платять хоч і менше, зате життя спокійніше, – стара Тимофіївна широко розставила ноги, що аж гули від утоми, й не поспішала йти додому.

      – Карр! – голосно погодилась з нею ворона за вікном.

      – Карр! Карр! – відгукнулися з усіх боків її сородичі.

      Надя зітхнула:

      – Мені дочку вчити треба… Сама знаєш, за кожну копійчину воювати доводиться.

      Ворони злетіли дружною зграєю й закружляли СКАЧАТЬ