Цитатник. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

      я саме повинен був їхати на двірець і вже збирався

      дивився на ранкові суботні балкони

      світло стільки світла

      на шворках жіноче прання

      печальні метелики за годину до від'їзду

      мені розповідали щось про це свято

      я ще бачив людей що рухались до іподрому

      десятий рік революції

      зеппеліни у небі горіли ніби червоні комунарські серця

      грілося молоко на єврейському ринку

      тихе і покірне мов гнані апостоли

      я навіть дивився вгору гадаючи бодай щось побачити

      і маленький швидкий літак уже кружляв над трибунами

      молоді авіатори що стояли на полі

      тримали в руках телефонні записники

      мов потріпані біблії

      перебирали в кишенях арахіс і презервативи

      гляділи як раптово літак починає падати

      і як пілот щоб не звалитись на глядачів

      спрямовує його на дерева

      і я подумав боже блаженне світло твоє

      спасенні твої діти що курять чорний тютюн

      спасенні курці з пальцями коричневими ніби зіниці хворих жовтухою

      спасенні перетинки твоїх крил все що нас переповнює

      розміреність літніх світанків

      роса на вікнах жіночий голос який кличе з балкона

      зламаний наче троянда хребет авіатора

      солодке блакитне повітря його протигаза

      ніби не вода ніби не витікала

      не збивала з ніг не холонула на камінні

      лише закинутий на хідники під

      аритмічну музику і веселі піднебесся

      я знаю – годі щось винести із такого досвіду

      коли придорожня оса перелітає за вікном у південному

      напрямку

      і незалежні радіостанції першими сповіщають

      про наближення міста

      вже тоді як псується погода

      ні везіння тобі не буде ні заспокоєння хоча ніби так мало статись

      із-за рогу вибрідає юний трансвестит

      в довгому дощовику і теплій спідниці

      стоїть перед своїм під’їздом шукає ключі дощ тече обличчям

      фарба збивається під очима наче бруд під нігтями

      великі сині краплі скочуються на тонкі вилиці

      на в’язаний одяг і чорні ботинки

      ніби і справді не лишилось слідів

      і пам’ять ніби не вода і не холоне глибоко в тілі

      любов до великих населених пунктів

      ніби любов до дерев що ростуть незалежно від тебе

      говориш собі засинаєш непомітно

      і очі закочуються під повіки

      наче згублені іграшки

      декадансовий оркестр кінця сімдесятих

      який з усіма своїми утробними колонками і

      краденим репертуаром працював у готелі Харків

      блиск і ропа підгниваючої системи

      це СКАЧАТЬ