Володар Мух. Вільям Ґолдинґ

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ прикрив очі долонею й оглянув нерівну лінію скель, знесених угору. З цієї частини узбережжя, здавалось, було найближче до вершини гори.

      – Спробуймо зійти на гору звідси, – вирішив він. – Мені здається, тут найлегша дорога. Менше хащів і більше рожевого каміння. Гайда.

      Троє хлопчаків подерлися вгору. Якась незнана сила повивертала й потрощила вщент ці брили, вони лежали криво й косо, раз у раз нагромаджуючись одна на одну. Найчастіше на рожеву скелю наповзала навскісна брила, згори налазила ще одна брила, далі ще одна, тож рожеве просвічувало крізь ліанову фантасмагорію рівномірними приступками. Там, де рожеві скелі починалися прямо від землі, нерідко вгору вилися вузенькі стежки. По них боком просувалися хлопці, спиною до рослинного царства, обличчям до каменя.

      – Хто протоптав ці стежки?

      Джек зупинився і витер піт з обличчя. Ральф стояв поруч, сапаючи.

      – Люди?

      Джек похитав головою.

      – Звірі.

      Ральф пильно вдивлявся у темряву під деревами. Ліс дрібно здригався.

      – Ходімо.

      Найважчі були не крутовини навколо прискалків, а переходи крізь густі кущі від однієї стежки до другої. Тут коріння та стебла ліан поспліталися в такі клубки, що доводилося хіба протискатися чи проповзати крізь них. Окрім рудого ґрунту та випадкових зблисків світла, що часом пробивалося крізь листя, орієнтуватися в цих нетрищах допомагала сама крутизна: кожна нова діра, обплетена шнурами ліан, мала бути вище за попередню.

      Сяк-так вони пробиралися вперед.

      Мабуть, на найважчому відтинку шляху, застряглий у клубку ліан, Ральф обернувся до інших, сяючи очима.

      – Кайфово!

      – Дива!

      – Чудово!

      Що викликало таку радість, було неясно. Всі троє спітніли, забруднилися, потомились. Ральф весь подряпався. Ліани завтовшки з їхні стегна залишали тільки вузькі нори для руху. Ральф для спроби вигукнув, і всі вслухалися в глухе відлуння.

      – Ми справжні дослідники, – виголосив Джек, – закладаюся, до нас тут ніхто не бував.

      – Треба б намалювати карту, – сказав Ральф, – шкода, нема паперу.

      – Можна видряпати її на корі, – запропонував Саймон. – І втерти в неї щось чорне.

      І знову врочистий обмін осяйними поглядами у темряві.

      – Кайфово!

      – Дива!

      Стати на голову тут було ніде. Цього разу Ральф виявив повноту своїх почуттів, прикинувшись, ніби хоче звалити Саймона на землю; і от вони вже покотилися в сутінках щасливим клубком.

      Коли клубок розпався, Ральф похопився перший:

      – Треба йти далі.

      Між рожевим ґранітом дальшої скелі та ліанами залишалася невелика щілина, і цим проходом вони заквапилися догори. Стежка вивела в помітно рідший ліс, за ним зблиснуло розпростерте попереду море. Ліс відступив, визирнуло сонце; воно висушило піт, яким просяк їхній СКАЧАТЬ