Бояриня. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      Кров?

      Так. Не раз, вернувшися з походу,

      лицарство з нами бавиться при танцях.

      Простягне руку лицар, щоб узяти

      мене до танцю, а мені здається,

      що та рука червона вся від крові,

      від крові братньої… Такі забави

      не веселять мене… Либонь, ніколи

      не прийняла б я перстеня з руки

      такого лицаря…

      Оця рука

      від крові чиста.

      Се не всі вважають

      за честь.

      А я відразу привернулась

      до тебе серцем за твою лагідність.

      Скажи, чи всі такі в твоїй родині?

      Родина в нас мала: сестра, й матуся,

      та брат маленький. Так, вони у мене

      всі не лихі.

      Твоя матуся, може,

      не злюбить незнайомої невістки?..

      Що я тоді почну там на чужині,

      далеко так від роду?

      Ні, Оксано,

      того не бійся. Мати будуть раді,

      що привезу я жінку з України, —

      мій батько, умираючи, бажав,

      щоб я десь в ріднім краю одружився.

      Тебе ж малою мати пам’ятають.

      Та й хто ж би не злюбив моєї долі,

      голубоньки Оксаночки моєї?

      Се тільки в пісні всі свекрухи люті,

      а ти побачиш, як моя матуся

      тобі за рідну стане.

      Дай-то Боже!

      Мені тепер здається, що нігде

      на цілім світі вже нема чужини,

      поки ми вдвох з тобою. От побачиш,

      яке ми там кубелечко зів’ємо,

      хоч і в Москві. Нічого ж там чужого

      у нашій хатоньці не буде, – правда?

      Авжеж. І, знаєш, якось я не дуже

      боюся тої чужини.

      Зо мною?

      Тим певне, що з тобою. Але й так,

      хіба ж то вже така чужа країна?

      Таж віра там однакова, і мову

      я наче трохи тямлю, як говорять.

      Та мови вже ж навчитися недовго…

      ну, ніби трохи тверда… Та дарма!

      Оксаночка у мене розумниця, —

      всього навчиться.

      Не хвали занадто,

      бо ще наврочиш!

      Я вже й так боюся…

      Чого, єдина?

      Якось так упало

      се щастя раптом. Я такого зроду

      не бачила… Всі подруги мої,

      ті, що побралися, багато мали

      і горя, й клопоту перед весіллям,

      а я…