Бояриня. Леся Українка
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Бояриня - Леся Українка страница 2

Название: Бояриня

Автор: Леся Українка

Издательство: Public Domain

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn:

isbn:

СКАЧАТЬ (сідаючи, недбало)

      Ми вже віталися там, коло церкви.

      Перебійний

      Він буде мешкати в нас до від’їзду.

      Іван (так само)

      От як? Що ж, добре… Слухай-но, Оксано,

      ця страва вже простигла, принеси

      свіжішої.

      Оксана (уражена його недбалим тоном)

      Служебка зараз прийде,

      то й накажи їй.

      Іван

      Ба, яка ти горда.

      (До Степана.)

      У вас там на Москві, либонь, дівчата

      так бришкати не сміють?

      Степан

      Я московських

      дівчат не знаю.

      Оксана

      Як же се?

      Степан

      Я, власне,

      недавне на Москві. Поки ще батько

      живі були, я в Києві, в науці,

      при Академії здебільше пробував,

      а вже як батько вмерли, я поїхав

      до матері на поміч.

      Перебійниха

      Чом ти ліпше

      сюди не перевіз матусі?

      Степан

      Трудно.

      Нема при чім нам жити на Вкраїні.

      Самі здорові, знаєте, – садибу

      сплюндровано було нам до цеглини

      ще за Виговщини. Були ми зроду

      не дуже так маєтні, а тоді

      й ті невеликі добра утеряли.

      Поки чогось добувся на Москві,

      мій батько тяжко бідував із нами.

      На раді Переяславській мій батько,

      подавши слово за Москву, додержав

      те слово вірне.

      Іван

      Мав кому держати!

      Лихий їх спокусив давати слово!

      Перебійний

      Тоді ще, сину, надвоє гадалось,

      ніхто не знав, як справа обернеться…

      а потім… присягу не кожне зрадить…

      Іван (іронічно)

      Та певне! краще зрадити Вкраїну!

      Степан (спалахнув, але стримався)

      Не зраджував України мій батько!

      Він їй служив з-під царської руки

      не гірш, ніж вороги його служили

      з-під польської корони.

      Іван

      Та, звичайне,

      однаково, чиї лизати п’яти,

      чи лядські, чи московські!..

      Степан

      А багато

      було таких, що самостійно стали?

      Перебійний (до Івана)

      Сутужна, сину мій, вкраїнська справа…

      Старий Богдан уже ж був не дурніший

      від нас з тобою, а проте ж і він

      не вдержався при власній силі.

      (Перебійниха, нахилившись синові до вуха, шепоче щось. Той нетерпляче стріпує чубом.)

      Іван

      Батьку!

      Що там замазувать? Кажімо правду!

      Се річ не власна, се громадська справа!

      Якби таких було між нами менше,

      що, дома чесний статок прочесавши,

      понадились на соболі московські

      та СКАЧАТЬ