Сагайдачний. Андрій Чайковський

Чтение книги онлайн.

      — Я поставлю сторожу з-поміж них самих. Вони самі її вибирати будуть з-поміж себе. Вони самі будуть себе взаємно пильнувати, навіть без мого контролю, а коли би таке приключилося, як цієї ночі, то ті стражники, а ніхто інший за всіх тих, що викралися, відповідають. Тим способом зломиться їхня псевдосолідарність в тім напрямі: поставлений мною на сторожі не для того видасть того, що провинився, щоби його покарали, лише для того, щоби він сам не підляг карі за зле сповнений обов'язок, що не допильнував.

      — Твій план, ректоре, мені по нутру, попробуй.

      Як ректор вернувся до бурси, то застав уже тут і о. Дем'яна, і кількох міщан, які допитувалися про знакомих. Був тут уже і пан Претвич, який пильно вів слідство. Показалося, що шкода була з початку прибільшена, бо лише одного бурсака забито на смерть. Кульчичанам дісталося теж трохи. Вони поховалися під лежанки, і тут їх покопано чоботами: Петра — в ухо, а Марка — в чоло. За ними розвідувалися пильно о. Дем'ян і старий Плескач.

      В тягу скількох днів не було цілком науки, заки усе привели до ладу. Половина хлопців лежала в шпиталі. Острозькі міщане були між молотом і ковадлом. З одного боку, боялися, щоби ярмарок не попсувався, коли би застрого винуватців покарали; з другого боку, жаль їм було хлопців, і почували зневагу на собі самих і на князеві, якого дуже поважали.

      Так само невеликий був пожиток з того, що в купців награбили. Бо показалося, що межи ув'язненими був лише один купчик із Кафи, що привіз полудневі овочі до Острога. Всі інші — то челядники купецькі, які привезені були їх панами до помочі і до пильнування панського добра, їх потрафив той купчик, який сам уночі спав при своїм крамі, підбити до того нерозважного кроку, за який прийшлося всім покутувати. Їх панам і не снилося платити за них, бо вони їм не казали такого робити і всього відпекувались.

      VІ

      Стрілою сходив нашим хлопцям час в Острозькій школі. Життя йшло одноманітно. Часами дістали яку вістку з дому через дрогобицьких солярів, часами посилали вони письма до своїх рідних. Але про це, щоб деколи самі тамтуди поїхали, не було й мови. Дорога до Кульчиць давно заросла травою, та й вони мусили освоїтися з тою думкою, що поки їхня наука не скінчиться, то про поворот і мови не може бути. А коли та наука скінчиться, про те ніхто не знав, ні вони, ні їхні вчителі. Треба було вчитися багато, різної схоластичної мертвеччини, та в тій науці не було розмеженого плану. Багато хлопців не видержало, кидало науку й вертало або додому, або йшло світ за очі.

      Кульчичане не могли ні на одне, ні на друге зважитися. До дому далеко, а у світ широкий йти було страшно. Школа приковувала їх так, що не могли від неї відірватися. Дідусева наука і напімнення глибоко засіли їм у душу, щоб могли їх забути. Цілою їх осолодою були ті признання вчителів, ті шкільні та княжі нагороди, які їм рік річно діставалися.

      Інколи кликав їх на замок князь і казав собі читати книжки, інколи заводив з ними розмови, бо він дуже любив диспути на релігійні теми. Інколи, коли який вчений монах з'являвся СКАЧАТЬ