Сагайдачний. Андрій Чайковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ знову думали собі таке:

      — Чого він нас вчепився? Хіба ж ми йому говорили, що хочемо приставати до нього?

      А Петро міркував таке:

      — Нічого іншого, тільки що Северин був напідпитку, бо то все не держалося купи.

      — Але вже знаємо, що би нас ждало, коли б прийшла думка тікати з бурси.

      Ніде правди діти, що така думка у них не раз по молодечій голівці блукала, хоч ще не виросла, але вже зроджувалась. Відгадав її Плескач з їх говоріння.

      Та по тій стрічі з Северином та думка затратилася відразу, тепер у них осталась одна ціль: вчитися і скінчити вищу школу, а відтак хай міркують старші, що з ними станеться.

      Найближчої неділі розповіли Плескачеві немилу стрічу з Северином, — чого він від них хотів, чого їх вилаяв так погано?

      Та в тій хвилі прийшов диякон Онуфріївської школи від отця протопопа Дем'яна по тих двох спудеїв з-під Самбора, щоби прийшли зараз до нього.

      Хлопці вдивилися на себе, а відтак на Плескача.

      — Треба йти, діти, — каже Плескач, — то важна особа і без причини вас не кличе.

      Пішли. А по дорозі — Марко каже до Петра:

      — Чого Наливайки до нас причепилися? Чи не виговорився ти, Петре, перед ким, що хочемо на Січ втікати? Висміяв нас один, а другий, певно, ще вилає.

      — Я лише те говорив, що ти чув. Питав нас жартома за Січ, а я жартом йому відповів. Випили одне, вип'ємо й друге.

      — А може, нас відішлють додому? Може, ми що не так робимо, як треба?

      — Як вишлють, то поїдемо. А гріха за нами, сам знаєш, нема ніякого.

      Та у о. Дем'яна цілком не було того, чого побоювалися. Він прийняв їх ввічливо і зараз почастував їх горіхами та медівниками.

      — Сідайте, хлопці, та поговоримо. Я давно мав вас прикликати, та не було часу. Я хотів вас випитати, як у вас, у Самбірщині, з нашою церквою?

      — Певно, що не так, як тут. У нас православних переслідують, наприклад, у Самборі не вільно церкви ставити всередині міста, і хіба те мають, що їм люде скинуть. Такої церкви, як тут, ми ще ніде не бачили. — Так говорив Петро.

      — А які у вас священики?

      — Та які… У нас, наприклад, у Кульчицях, є чотири попи, та лише двоє знає читати…

      — А як же вони читають Євангеліє?

      — Навчилися одне «За всякоє прошеніє» напам'ять та співають його щонеділі, а службу правлять напам'ять.

      — Сумно, — каже о. Дем'ян, — шкіл нема, людей нема.

      — І князів руських нема, — докинув Марко.

      — Бачите, діти, в якій небезпеці наша благочестива віра? На вас, молодих, тяжить святий обов'язок рятувати її, а то лише тоді статися може, як матимемо своїх вчених, до церкви і народу прив'язаних людей. На князів не числимо, бо їх не розведемо, а учених людей можна мати без помочі єзуїтів. Тому міркуйте, які великі услуги може зробити тутешня школа, а ви в ній. Не лише що самі навчитесь, та ще своїм прикладом товаришів заохотите до невсипущої праці. Від вас двох мусить школа більше вимагати, як від усіх інших. СКАЧАТЬ