Талан. Михайло Старицький

Чтение книги онлайн.

      Б е з р о д н и й. Безсила? Та од вас я тiльки й набираюся тiї душевної сили i вiри, а то давно б уже витратився. I це саме дiло, яке менi було великим, тепер часами здається гноїщем, у якому вигодовуються i розплоджуються черви…

      Л у ч и ц ь к а. Вас знову, певно, образили чим?

      Б е з р о д н и й. Не мене, а мою вiру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щиростi у людини, – те мене рве!

      Л у ч и ц ь к а. Вас все занадто смутить: ви надзвичайного хочете… Люди як люди…

      Б е з р о д н и й. Людину-то я чую… От ви менi дорогi не таланом своїм, не тим, що на його збирається люд, а своєю ясною вiрою у людей i в святу справу, своєю чистою як кришталь душею…

      Л у ч и ц ь к а. Не хвалiть… не стою…

      Б е з р о д н и й. В вас про себе i думки нiколи нема…

      Л у ч и ц ь к а. Не хвалiть, не хвалiть… Не та я…

      Б е з р о д н и й. Ви нi перед якою жертвою не зупинитесь…

      Л у ч и ц ь к а. Не та я… не та я, кажу…

      Б е з р о д н и й. Та, та! Ви не одступитесь од рiдного дiла…

      Л у ч и ц ь к а. Голубчику, рiднесенький! Не знаю… Боюсь, щоб ви й у менi не зневiрились…

      Б е з р о д н и й. Зроду-вiку! Я тiльки тут i спочиваю душею…

      Л у ч и ц ь к а. Спасибi!.. Дай боже! От ви ще новий ланцюг, який мене в'яже до дiла… (Усмiхається). Глядiть же, щоб лиха сила його не порвала… (Хутко встає). Не вирве, не вирве, друже!.. Пора, мiй вихiд… (Виходить).

      За нею Безродний.

      (Гирявому). Менi, здається, з того боку?

      Г и р я в и й. Так, з третього плану.

      Лучицька iде за лаштунки, Безродний за нею.

      В И Х I Д  ХII

      Квятковська та Безродний.

      К в я т к о в с ь к а (примiтивши Безродного, мов ненароком набiгає на нього з уборної). Таточко? Ах, даруйте, простiть!..

      Б е з р о д н и й. Вибачте: я винуватий, на дорозi стою…

      К в я т к о в с ь к а. Ох, як я перелякалася! (Бере. його руку). Гляньте, як серце стукотить…

      Б е з р о д н и й (не дає руки). Хiба я такий страшний?

      К в я т к о в с ь к а. Татко страшний? Таточко наш любий, цяцяний… а не страшний… Ой! Не дивiться на мене так, а то мене то морозом, то приском обсипа…

      Б е з р о д н и й. Чого ж то? Пропасниця?

      К в я т к о в с ь к а. Може. (Пригортається). Яка я манесенька перед татусеньком: мене як тато шубою вкриє, то й не видко… (Ховається за полу).

      Б е з р о д н и й. Не жартуйте так, розiгрiєтесь, та на холодний протяг, то ще вава буде… До побачення! (Вийшов).

      К в я т к о в с ь к а (вслiд). До Лучицької вже? А ми невгоднi! У, проклята! (Позира на кiн, а далi йде до своєї уборної).

      В И Х I Д  ХIII

      Котенко, Гирявий, потiм Кулiшевич.

      К о т е н к о (виходить з першого плану, прислухається, – не аплодирують). Що се вони? Сплять чи почумiли? (Пауза). Якесь дрантя в театрi! (Гирявому, що пiдбiг). Де Лучицька? Чого її не видко?

      Г и р я в и й. Пiшла тудою на вихiд… Он!

      Розлягаються оплески; крики: "Лучицька!! Бра-во!!"

      К СКАЧАТЬ