Талан. Михайло Старицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ т к о в с ь к а. То ви через Лучицьку ослiпли, та других i не добачаєте…

      Ю р к о в и ч. Коли та слiпить, так панна геть вийма очi… i пiдеш старцем навiки…

      К в я т к о в с ь к а. Чуєте, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна?

      Ю р к о в и ч. Антик!

      К в я т к о в с ь к а. А пан отаман все лається, все допiка, що не хутко вбираюсь, що не гаразд, не до ладу… i що менi нiчого не личить… що я така незграбна, така негарна! (Копилить губки).

      Ю р к о в и ч. I ви такi несправедливi? Ай-ай-ай! Не вiрте йому – ви самий смак!

      К в я т к о в с ь к а. Ага, он яка я! Цяця! Чуєш, отамане? А ти все лаєшся! (Крутить його).

      К о т е н к о (гладить по голiвцi). Люблю, як душу, а трясу, як грушу.

      К в я т к о в с ь к а. Трясти – фе! А любити – цяцяно! У, яка я щаслива, як менi весело! (Б'є в ладошi, крутиться i пригортається до Котенка). Отамане пузатенький! Яка я тонесенька перед ним, мов хмелиночка! Аж нiяково!

      Ю р к о в и ч. Ну, яка пишна дитьо, яка чудова квiточка, аж страшно! (Проходить i перешiптується з Гирявим).

      К о т е н к о (пiдходить до Квятковської). А ви таки справдi гарнесенькi, славнесенькi (гладить їй руку) i менi дуже до вподоби.

      К в я т к о в с ь к а (зазира в очi). Дядя ще й закохається?

      К о т е н к о. Ой-ой! Ще й як! Ви мене знаєте… А коли закохаюсь – i душу свою за вас положу… I Катруся оттак пiде вгору…

      К в я т к о в с ь к а. Аж сукнi буде тра надтачати?

      К о т е н к о. Хе-хе-хе! I на те буде рада…

      К в я т к о в с ь к а. Казала баба, як лiзла на граба, а грабок реп – i баба геп!

      К о т е н ко. Не бiйтесь – грабок надежний; другi швидше гепнуть, а ми стоятимем!

      Ввiходять в 3-ю уборну.

      Г и р я в и й (Юрковичу). Слухай, справдi: ти там нашрейбуй i про мене, що мов i сякий i такий…

      Ю р к о в и ч. Напишу, напишу.

      Г и р я в и й. А тепер упоїтельно? Гайда!

      Виходять.

      В И Х I Д  V

      Кулiшевич i Квiтка.

      К в i т к а. Нема, нема її; я вже забiгав сюди…

      К у л i ш е в и ч. То, певно, ще дома: прийде.

      К в i т к а. А як слаба?

      К у л i ш е в и ч. То лежатиме, поки не встане…

      К в i т к а. Борони боже! I як ви так спокiйно?

      К у л i ш е в и ч. А що ж менi – на мур дратись чи землю їсти?

      К в i т к а. Та за неї i пiд колеса вагона…

      К у л i ш е в и ч. Лягайте, коли є охота, а я не ляжу, як не люблю Марусю, а не ляжу… це вже вибачайте!

      К в i т к а. Та хоч би провiдали, що i як?

      К у л i ш е в и ч. Скажiть на милiсть! У його болячка, а я собi печену цибулю ложи!

      К в i т к а. У мене душi нема…

      К у л i ш е в и ч. Та що з нею станеться? Прийде – надивитесь… А коли пiд п'яти пече, то бiжiть та й провiдайте…

      К в i т к а (зiтха). Я до неї невхожий…

      К у л i ш е в и ч. Чому? Не пуска?

      К в i т к а. Та… сливе… те…

      К у л i ш е в и ч. А, он що! Певно, прошпетився?

      К в i т к а. Не знаю… ми перше… добре знайомi були… але от тепер ухиляється й розмовляти, мов чужа…

СКАЧАТЬ