Кожному своє. Ярослав Трінчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ яку зараз розіграють мої друзі – артисти нашого театру – написана з допомогою машинної інформації. То ж почнемо.

      На імпровізовану сцену вийшли Артур, Симон і Леонід. Артур в ролі Ісуса Христа, Симон – Юди, а Леонід грав інтелігента ХХ століття.

      Інтелігент: Я – двадцяте століття. Міст у століття перше перекинув комп’ютер, який змусив його й заговорити. Оскільки двадцяте століття осудило перше, я сьогодні тут, щоб захищати його… Тобі слово, Юдо.

      Юда: (до Христа) Ти прийшов, щоб врятувати усіх. Значить, я ще не зрадив тебе, а Ти уже простив мені.

      Христос: Я простив, а люди ні.

      Юда: Своїм вчинком я приблизив те, що було неминучим. У Твоїй смерті моєї вини немає. Нею Ти спокутував наші гріхи… мої теж… Хоча страждав я більше, ніж Ти.

      Христос: Хто виміряв глибину страждання?

      Юда: Ти помирав за ідею, а я від того, що життя позбавлене будь-якого сенсу. Твоє життя, Твоя смерть були осяяні ідеєю порятунку людства, себе ж приніс я в жертву, аби так сталось. За це мене осудили. Яка жорстока несправедливість!

      Інтелігент: Воістину, злочинець не піде на злочин, не виправдавши себе перед тим.

      Юда: Мовчи. Що ти там знаєш. Ти ще не жив, а глянь у свою душу… Що страшно? Вона уже гнила… а намагаєшся мати власну думку.

      Інтелігент: Не тіш себе, що всі такі, як ти. Ті, кого маєш на увазі, дійсно, схожі на тебе, може, навіть, гірші. Все-таки ти символ. І лиш для того, щоб показати людям, якими вони не повинні бути.

      Юда: Те-те-те. Заладив. Шукаєш там у своїх примітивних теорійках. Мене осуджують лиш подібні до мене, для того, щоб самим здаватися порядними. Такі, приблизно, як… (показує на інтелігента).

      Інтелігент: Юдо, тебе осуджено за те, що ти зрадив, і за те, що поцілував при тому. Тепер ти намагаєшся не тільки виправдатись, а й возвести негативну цінність – зраду як необхідність і ганьбиш найвищий цінник людяності – поцілунок. Але уже тоді, коли накинув собі зашморг ти зрозумів, що глибинна твого падіння бездонна. Ти не просто зрадив, ти взяв за це гроші.

      Юда: (До залу) Власні переконання треба захищати! (До інтелігента). Даремно намагаєшся… і повторюєш банальність пересічного вуличного нікчеми. (До Христа). Я був виразником ідеї натовпу. Саме в цьому моя трагедія. Твоя – трагедія індивідуаліста, самітника, що намагається прихилити до себе натовп. Але натовп не любить живого Христа. Натовп любить Гітлера. Христос потрібен мертвий! Коли Ти в’їжджав до Єрусалиму, Тебе зустрічали урочисто, бо кожен ждав реалізації своїх найпримітивніших бажань, а ти образив їх, крамарів, закликаючи до стриманості. На що було надіятись?! Ти дозволив торжествувати біснуватим темним силам. Яку насолоду одержали вони від Твого приниженого вигляду! «Розіпни!» «Розіпни!» – кричить сита нікчема, бо їй, гниді, дано право судити. А раз є право, то чому не осудити. Своїм розп’яттям Ти дав можливість Нікому відчути себе Чимось. Наскільки було б розумніше прикрикнути СКАЧАТЬ