Кожному своє. Ярослав Трінчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ світу не спроможні стерти з пам’яті те…

      Та не до спогадів. Гості вимагають, щоб він говорив.

      – Пані й панянки. Панове. Друзі і колеги. Щиро вдячний вам за увагу до моєї скромної роботи, за ту зацікавленість, яку виявляєте до неї. Створення штучного інтелекту для нас не самоціль. Наші комп’ютери – прекрасний інструмент у руках лікаря, архітектора, соціолога. Вони не тільки ставлять діагноз хворому, а й рекомендують найкращий варіант лікування, вони підказують архітекторові найбільш доцільну форму споруди, композицію цілого району, враховуючи при цьому навіть особливості рельєфу. Нашим закоханим вони дадуть пораду, що треба, аби залишитись щасливими, або як найлегше розлучитись, якщо не можна змінити у собі тих чи інших звичок. Наше завдання – дати у руки людини інструмент, з допомогою якого вона могла би повністю реалізувати себе.

      Потім зачитувались урочисті адреси, проголошувалися тости. А коли шум трохи стих, заговорила Надія.

      – Пане професоре, кажуть, у вашій лабораторії вдалося «реставрувати» історичну особу. Будьте ласкаві, розкажіть нам про це.

      – Так, нам дещо вдалося зробити. І відносно легко. Збираємо інформацію стосовно нашої особи, середовища, в якому вона жила, класифікуємо все це, систематизуємо і вводимо в машину. Потім вказуємо приблизний тип того, кого збираємося реконструювати: ріст, вагу, тип нервової системи, звички, темперамент, здатність до аналізу, до самоаналізу, здатність виділяти окреме із загального, узагальнювати, інстинкти, словом, робимо варіант реконструйованого і закладаємо на тло програми, в основі якої матмоделі, призначені для відповідей на широке коло питань стосовно нашої особи, її світосприймання. Вмикаємо систему саморегуляції і одержуємо «чорновий» варіант нашого героя. Потім шляхом додаткової інформації «редагуємо» його. В кінці виходить тип, біль-менш відповідний своєму оригіналу. Остання робота – Юлій Цезар… Ми заклали в машину інформацію стосовно характеру римлянина: психологію патриція, плебея, воїна, раба. Дані щодо їх взаємин, потім нашу, підкреслюю, нашу, а не машини, реконструкцію самого Цезаря, куди увійшло все, що ми знаємо про нього, дали можливість машині формувати свою «думку» щодо деяких рис нашого піддослідного, підготували системи пам’яті машини і «оживили» Цезаря, коли він сказав: «І ти, Бруте?!»

      В залі запанувала тиша. Потім у когось вихопилось: «Феноменально!», та професор підняв руку.

      – Потім «Цезар» замок, і ми подумали, що десь помилились, коли раптом машина заговорила. Перша її фраза «Навіщо ви це зробили?» стосувалась, безперечно, змовників, але ми розгубились. Створилось враження, ніби машина з нами розмовляє, а вона нас не повинна знати. Згодом усе з’ясувалось, але ми виявили, що у «Цезаря» «провали в пам’яті». Все-таки ми не знаємо всього, що знав сам Цезар. Тоді шляхом самовибору дозволяємо машині опрацьовувати додаткову інформацію. «Цезар» ніби сам себе «редагує». Наприклад, ми не знаємо усіх коханок Цезаря. Ми програмуємо типи патриціанок, з якими він міг спілкуватись, і, уявляєте, машина сама підказує СКАЧАТЬ