Війни художників. Станіслав Стеценко

Чтение книги онлайн.

      – У вас блискуче майбутнє, шановний. Я не перебільшую. Ми хочемо призначити вас керівником делегації, яка поїде в Берлін, а далі будуть й інші відповідальні доручення. Але забудьте про французьке. Вас колеги називають Французом. Це ж не просто так! Не малюйте мазками. Ваша «Смерть героя громадянської війни Боженка», це – справжнє. Справжній соцреалізм! А «Переправа партизанів»! Схиляюся. А всі оці мазки! Я вас прошу, Миколо Петровичу. Заклинаю! Пройміться соціалістичним реалізмом, мистецтвом робітників і селян. Візьміть мої слова до уваги як дружню пораду старшого товариша, – Герасимов міцно потиснув Гущенкові руку і пішов до гурту, який зібрався навколо Молотова і Шуленбурга, туди ж, відкланявшись Гущенкові, пішли Клейст і Шютте. Художник залишився ошелешений такими одкровеннями Герасимова. Можливо, однієї фрази Лаврентія Берії «я слідкую за вашою творчістю» достатньо, щоб змінити напрямок думок керівництва радянських художників? «У вас блискуче майбутнє» – це теж щось нове, досі він вважав, що його майбутнє, як художника, в СРСР досить таки непевне.

      Дружина Гущенка прихилилася йому до плеча.

      – Ніколя, а хто це був?

      – Ти про кого? – не зрозумів він.

      – Ну, той у пенсне, схожий на бухгалтера, – пояснила вона.

      – А, думав ти маєш на увазі Герасимова. У пенсне – це Лаврентій Берія. Керівник НКВС. Марі, яка ти неуважна. Ми ж уже четвертий рік в СРСР. Скрізь його портрети.

      Марія піднесла долоню до рота.

      – О господи! Сам Берія! – злякано видихнула вона. – Берія! Я пам’ятаю його портрети, Ніколя, але він зовсім не схожий на свої портрети.

      – Не дивно. На портреті він зображений у стилі соцреалізму. Що там із твоєю шлейкою? Давай я спробую…

      Вона не зреагувала на його пропозицію.

      – І ще… Він злякав мене.

      – Чому? Не розумію.

      Марія трохи повагалася, говорити чи ні. Нарешті наважилась, підвелася навшпиньки і прошепотіла йому в саме вухо.

      – Мені здалося, що він подивився на мене якось…

      – Як? – Гущенко здивовано повернувся до дружини.

      – Як… Наче я кролик, а він удав. І він ось-ось мене проковтне… Хіба ти не помітив?

      – Ні, я нічого не помітив, – мотнув головою Гущенко. – Тобі здалося. Він на всіх так дивиться.

      Звичайно, він помітив, що нарком накинув оком на його дружину. Чув він і про те, що Берія хапає на вулиці й ґвалтує жінок, які йому сподобалися. Але, по-перше, не дуже вірив у ці чутки, а по-друге, тут не вулиця. Вона – дружина не останньої людини в цій країні. Нарком, звісно, не посміє. Та й чи мало жінок сьогодні потрапили на очі Берії у цьому залі. Він озирнувся навкруги. В залі було багато дам у розкішному, іноді досить відвертому вбранні. Звичайно, Марія перебільшує.

      – Ніколя!

      – Що?

      – Звідки він тебе знає?

      Гущенко стенув плечима й обійняв дружину за талію. Це запитання загнало його в глухий кут. Він СКАЧАТЬ