Війни художників. Станіслав Стеценко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ палила більшість наркомів, тютюн ніколи не висипався. «Все нове – гірше за старе». Недарма Маяковський сказав: «Любым папиросам даст фор “Герцеговина Флор”!» Подумав: знову перейду на «Герцеговину».

      Видуваючи дим у кватирку, кинув погляд на Перл, вона посміхнулася йому. Подумав: майже всі з оточення Сталіна завели собі коханок. Та й сам Хазяїн подавав приклад. Лише він залишався вірним Перл. Чому? Може, тому, що її інтимні потреби значно вищі, ніж у нього, і дай бог йому вдовольнити хоча б Перл, не говорячи вже про коханку? А може, тому, що він – головна «кам’яна задниця ЦК» і на інтрижки просто не має часу?

      Мабуть, і перше, і друге, і третє. Ще раз кинув поглядом на Перл – здається, спить. Учора він уже виконав свій шлюбний обов’язок. І тому був упевнений, що сьогодні має вихідний від інтиму. Якби не дзвінок. Але раз Перл заснула, то, схоже, що таки можна дати собі перепочинок.

* * *

      «Зателефонуй Берзіну вранці». Берія не міг відкладати таке на ранок. Як завжди, щось не складеться, а Хазяїн традиційно приїде в Кремль о першій, максимум о другій і відразу буде вимагати результат, називати ідіотом і погрожувати посадити у «турму» і підвісити за яйця…

      Берія, лаючись, набрав номер свого помічника Саркісова. Той довго не брав слухавку. Нарешті відповів заспаним голосом.

      – Спиш, Саркісов, твою мать! Знайди Берзіна! Я не знаю, хто це такий! Якийсь хрін з Наркомату іноземних справ! Зателефонуй черговому – дізнайся, хто це такий! Все я маю тобі розтлумачувати до дрібниць! Візьмеш у нього всю інформацію про заходи, що їх проводять у нас німецькі делегації. Цього вимагає Хазяїн. І дми до мене додому. Термін – 10-та ранку. Затримаєшся – підвішу за яйця, а потім посаджу в «турму». Зрозумів?

      – Так точно, товаришу нарком!

      Розділ 5

      19 березня 1940 року, 13 год. 35 хв

      Москва

      А за день до цього, дипломат Михайло Берзін, інформація якого зараз так потрібна була Берії, сидів за столиком кафе «Ленінський жовтень», що на Цвітному бульварі разом із художником Миколою Гущенком. Гущенко, у минулому радянський агент-нелегал, який працював у Парижі під агентурними псевдонімами «Художник» та «Ярема», а після втечі з Франції ось уже четвертий рік жив у Москві в 12-метровій комуналці, на вулиці Біговій, з дружиною, сином і перебивався разовими заробітками. Малював полотна у стилі соцреалізму й намагався пристосуватися до життя радянських будівників комунізму зразка кінця 39-го – початку 40-х років.

      Обидва співрозмовники були шатенами, Гущенко темніший, Берзін світліший, зросту – вище середнього, і здавалися схожими один на одного. Хоч Берзін і був значно старшим. Можливо, схожими їх робив одяг – вочевидь нерадянські, гарно пошиті костюми виділяли обох серед сірого натовпу Москви.

      – Неймовірно, – сказав Берзін, сміючись, блискаючи незвичайно білими для СРСР зубами і тиснучи руку Гущенкові. – Це таки ти! Мені сказали, що серед організаторів виставки німецьких художників у Москві є Гущенко, але ніколи б СКАЧАТЬ