Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати. Кшиштоф Зануссі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Ксьондз: Ти, Пьотре Філіпе, і ти, Ліліано Маріє, чи згодні ви з власної волі, ніким не силувані, поєднатись у священному таїнстві шлюбу?

      Пьотр: Так.

      Лілька: Ні.

      Ксьондз (нетямковито): Що?

      Лілька: Не згодна. Дякую… Вибачте, панотче.

      Лілька, подумки гарячково шукаючи, який жест буде зараз доречним, цілує ксьондзові руку, після чого мерщій розвертається і йде геть. Швидко пройшовши костел, хапає з рук водія пальто і вибігає надвір. Пьотр якусь мить стоїть занімілий, а тоді кидається навздогінці. Органіст-роззява починає грати марш Мендельсона, та спиняється на середині, бачачи, що обряд вінчання перервано.

      Пані Ольга стоїть у дверях; без окулярів вона погано бачить; здивована, починає поздоровляти Дороту, сплутавши її з матір’ю нареченого. Ніна хихотить. Свен та Пенелопа по-англійськи обговорюють, які швидкі в Польщі весілля.

      Натовп гостей з Адамом і Болеславом на чолі рушає за молодятами на подвір’я костелу. Старенька бабця збирає залишки розкиданих квітів.

      Лілька біжить уздовж дороги, пробігає автобусну зупинку, бачачи, що люди ловлять попутні машини.

      Коли Пьотр вибігає з костелу, Лілька вже зникає за поворотом. Пьотр вертається. Підскакує до батька.

      Пьотр: Дай ключі!

      Адам дає йому ключі разом з документами на авто. Пьотр іде. Адам намагається взяти під контроль ситуацію перед костелом.

      Адам: Шановні, я оголошую всім і кожному: нічого особливого не сталося. Як то кажуть, милі посваряться – ще краще помиряться. Просимо всіх до нашого дому. Це всього кілька кроків звідси. Хто без машини, хай іде пішки. Прошу ласкаво!

      Розгублені гості не знають, що робити. Адам ходить від одного до іншого, всміхаючись дедалі впевненіше. Він випромінює оптимізм і почуття глибокої внутрішньої рівноваги.

      Адам: Нічого особливого не сталося. Просимо всіх. Лише кілька кроків.

[▪]

      Поміркую ще про родинні легенди, з яких виростають сценарії. Таких леґенд у мене чимало, і правда в них змішана з вигадкою. Узяти хоч би діда – шляхтича з Сибіру (а може, він був і простим селянином з-під Ґруйця), який крокував собі вздовж залізничних колій… Розповідали, що дід до кінця свого життя не позбувся російського акценту, бо в оті три роки, поки йшов до Європи, не мав з ким розмовляти польською. Обидва мої діди говорили з акцентом. У роки міжвоєння це був, висловлюючись нинішнім молодіжним сленґом, повний облом. Тут країна в ейфорії від ледь-ледь здобутої незалежності, а в мене один дід (по лінії матері) говорить на російський манір, а другий (батько мого батька) – на італійський… Звісно, знаю я про це виключно з сімейних переказів, але наслідки цього відбилися й на мені особисто. Змалечку я, взоруючись на свого батька, говорю по-польському перебільшено правильно. Правильність не може виклика5ти осуду, але перебільшеною бути може. СКАЧАТЬ