Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зокрема у прифронтовій смузі, які взагалі не збирались. Все це спонукало державний секретаріат внутрішніх справ узагальнити дії місцевої адміністрації і розробити закон про повітові трудові ради. Згідно із законопроектом нова адміністрація повітів мала обиратися загальним голосуванням, а комісари ставали підконтрольними Раді. Однак на заваді цим починанням став травневий наступ поляків.

      До речі, в органах місцевої адміністрації, зокрема, у Станиславові, Стрию, Заліщиках, Яворові, Бережанах, Угневі, селах Підзамочок і Дуліби Бучацького повіту були й поляки. Намагалися співпрацювати з українцями й німецькі та чеські колоністи[173]. Нейтральну позицію зайняла єврейська інтелігенція.

      Громадський порядок забезпечувала державна жандармерія. Ось що розповідає про її створення і роль сотник Іван Козак: «Під час перевороту дня 1 листопада 1918 розоружено всі станиці жандармерії. Видячи однак необхідність сторожі безпеки, утворено в кожній місцевості т. зв. міліцію, зложену з добровольців. На Покуттю названо її „державною міліцією“. В місцевостях, де перед переворотом були приділені жандарми-Українці, перебрали вони організацію міліції і провід над нею. Однак їх у Східній Галичині було ще замало, щоби на кожну станицю приділити бодай одного заводового жандарма. Тому міліція здебільшого рекрутувалась з людей, які не мали до сеї преважної служби ніякої кваліфікації, а до міліції вступали тільки тому, щоб відтягнутися від служби в боєвих частинах. Тому міліція не лише не сповняла свого завдання як слід, але навпаки сама чинила несвідомо або й свідомо надужиття. Се спонукало повітові центри негайно взятися за організацію правильної сторожої безпеки. В кількох повітах завдания се перебрали добровільно старшини-чужинці (головно Німці), бувші австрійські відділові команданти. Се були однак виїмкові випадки, так, що до прибуття старшин-Українців припала організаційна праця передусім старшим старшинам жандармерії української народності, які служили у Східній Галичині безпосередньо перед переворотом, або вспіли були вже в перших днях після нього вернути домів з чужини. Але була се праця вельми тяжка…»[174]

      У листопаді сформовано корпус української державної жандармерії ЗУНР з осідком у Львові. Першим її командантом призначено майора Лева Індишевського. У лютому 1919 р. його змінив досвідчений підполковник Олександр Красицький. Команда (згодом – корпус) жандармерії спершу підпорядковувалась державному секретаріатові військових справ[175]. Навесні 1919 р. вона нараховувала 6 булавних старшин, 25 сотенних старшин і хорунжих, 1000 заводових жандармів, 4000 пробних жандармів (австрійського і українського вишколу) та 3000 міліціонерів. Цікаво, що поряд з українцями у жандармерії служили поляки і німці[176]. Всього територія республіки була поділена на 23 відділи жандармерії: Львів, Перемишль, Ярослав, Сянок, Самбір, Рава-Руська, Городок Ягайлонський, Дрогобич, Тернопіль, Теребовля, Чортків, Бучач, Броди, Золочів, СКАЧАТЬ