Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Українському комітетові, очолюваному адвокатом Л. Бачинським. 2–3 листопада українські старшини Теребовлі В. Шкварок, Р. Цегельський, В. Тричук провели переговори з чеським командуванням піхотної дивізії і досягли угоди щодо відправки дивізійників до Чехії. Таким же способом українцям вдалося випровадити з Жидачева великий військовий табір угорців та реквізувати їхню зброю.

      У Галичі, Підволочиську, Бережанах, Козовій, Гусятині, Самборі, Турці, Яворові повсталі селяни організувалися в загони. У ніч на 1 листопада селяни приміського села Білої захопили тернопільський залізничний вузол. Загін хорунжого С. Орищина зумів нейтралізувати полк угорської артилерії на залізничній станції Броди[138]. Л. Рубінгер з кулеметною сотнею та стрілецькою четою роззброїв угорський підрозділ на залізничній станції Красне. Владу в містечку Комарно перейняв селянин Г. Тершаковець.

      Безпосередньо перейняттям влади, організацією нового життя у повітах, як правило, займалась творча галицька інтелігенція – письменники, педагоги, священики, діячі українських товариств. Зокрема, у Галицькому повіті – І. Блажкевич, Косівському – М. Козоріс, Ф. Замора, Яворівському – М. Білик, А. Маренін, Сокальському – Р. Перфецький, Стрийському – о. О. Нижанківський, С. Сингалевич, Старосамбірському – С. Левицький, у Тернополі – П. Кармапський, Чорткові – О. Капустинський, М. Мельник, Самборі – А. Чайковський, І. Фляк, Козові – Ф. Коковський, Теребовлі – о. С. Мохнацький, Рудках – о. С. Онишкевич, Тисьмениці – В. Михайлівський, о. С. Левицький, Жовкві – М. Король, Ю. Кантимир, І. Коссак, Я. Рибак, Дубромилі – К. Стецяк, Раві-Руській – І. Джижора, І. Кунців, Золочеві – Г. Стефанів, М. Балтарович, Кам’янці-Струмиловій – Р. Петрушевич, І. Вертиполох, о. М. Цегельський, Мостиськах – С. Байдала, Бібрці – К. Дуб, Сколе – о. М. Мосора.

      На жаль, не вдалося уникнути кровопролиття у західних повітах і містах, заселених значною частиною поляків. Так, тільки після прибуття до Дрогобича військових частин 2-го листопада українцям вдалося опанувати містом. Але сусідній Борислав, де на нафтопромислах працювали здебільшого поляки, супротивник утримував до 10 листопада 1918 р.

      Над Сяном і Попрадом

      Особливо гострим виявилося військово-політичне протиборство на західному етнічному приграниччі. Ще наприкінці жовтня було піднято синьо-жовті штандарти в українізованих військових частинах у Любліні, Кракові, Ряшеві, Ярославі, Любачеві, Новому Санчі, але підрозділи легіоністів виявилися там сильнішими і новій польській владі вдалося нейтралізувати ці заворушення стрілецтва.

      31 жовтня сотня поляків на чолі з генералом Станіславом Пухальським (1867–1931) намагалася обійняти владу й у Перемишлі[139]. Однак ці плани не вдалося здійснити. На допомогу українському громадянству княжого міста прийшов 9-й український піхотний полк (200 стрільців) під командуванням хороброго підпоручика М. Федюшки із приміської Журавиці. Незважаючи на дощ, на ринковій площі зібрались СКАЧАТЬ