Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ rel="nofollow" href="#n_114" type="note">[114]. Як бачимо, з’їзд взяв курс на відновлення у краї української державності, створення засад демократичного суспільства.

      Реалізуючи ці плани, Українська парламентська репрезентація домагалась від уряду відмови від будь-якого утиску «правнодержавного становища Східної Галичини», зменшення у краї контингенту австрійських військ, заміни військової адміністрації цивільною, виділення коштів для закупки на Великій Україні хліба, якнайшвидше повернення до рідних домівок біженців і переселенців, припинення польського терору на Холмщині і Підляшші. Для консолідації і зміцнення національного господарського життя у квітні засновано Український банк. Після довготривалої вимушеної перерви у травні проведено з’їзди «Рідної школи», Союзу українок, які висловились за активізацію громадської діяльності українського учительства і жіноцтва. Почали відроджуватись товариства «Сільський господар» і «Пласт». Масово приймались протестаційні листи і декларації українського населення до цісаря.

      У вересні українська вічева хвиля заполонила Львів, Стрий, Дрогобич, Перемишляни, Рудки, Броди, Сокаль, Белз, Жидачів, Золочів, Яворів, Мостиську, Щирець, Жовкву, Миколаїв, Тернопіль, Теребовлю, Заліщики, Ярослав, Копичинці, Збараж, Товмач, Долину, Болехів, Снятип, Печеніжин, Коломию та інші населені пункти. Учасники віч та мітингів вимагали об’єднання всіх українських земель в український коронний край з окремим сеймом, намісником і українською адміністрацією, а також якнайшвидшої ратифікації Австро-Угорщиною Берестейського мирного договору. Ці вимоги підтримало також українське населення Відня. Ще радикальнішу резолюцію ухвалило двотисячне повітове віче 7 жовтня у Сколе, висловивши «привіт Українській державі з бажанням злуки всіх українських земель»[115].

      Галичани пильно слідкували за подіями на Великій Україні, з ознайомлювальними місіями туди неодноразово виїжджали галицькі парламентарі[116]. Особливо плідними були їх зустрічі із наддніпрянськими дипломатами в Австро-Угорщині.

      Перший український посол Андрій Яковлів прибув до Відня ще 26 квітня 1917 р. Народився він 1872 р. у славному Чигирині. Після закінчення університету займався адвокатською практикою і журналістикою, був завзятим дослідником козаччини, членом партії соціалістів-федералістів, членом Української Центральної Ради. Готель «Бристоль», де він замешкав у столиці, і став місцем зустрічей із галичанами. До речі, там йому асистував Григорій Косинка (1899–1934) – талановитий поет і прозаїк, добрий танцюрист славнозвісного «кеквоку»[117].

      Через кілька місяців А. Яковлева змінив (до червня 1919 р.) В’ячеслав Липинський – відомий історик і політик. Народився він 5 квітня 1882 р. у селі Затурцях Володимирського повіту на Волині у сім’ї польського шляхтича-дідича. Його рід походив із Мазовії і переселився на Україну у XVIII ст. Навчався у гімназіях Житомира, Луцька, Києва. Після військової служби при кінноті СКАЧАТЬ