Осінні узори. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

      Коли почало розвиднятися, і над Жонкою закурилися сивими кудлами тумани, прибився Штефан додому – сіно на Затинці пантрував – і зупинився на воротях, по коліна вкопаний у землю. Зі стодоли, по-злодійськи скрадаючись, вийшов Карпо Гануляк, смикнув через тин і похрускотів лопухами.

      А Марійка стояла біля дровітні за стодолою – втікати їй нікуди: тривожне небо впало їй в очі, багряні щоки вмить окуталися білими опинками, стояла – розчесана Карповими пальцями, націлована за всі роки свого пошанівку, злякана і непорушна.

      Штефан кинувся до воріт, немов зірвався з ланцюга, кулак в розгоні розрубав сонячний сніпок, що ткнувся гузирем у Марійчине обличчя, просвистів біля її губ і ув’яв – так добрий фірман спересердя конячину не вдарить.

      Марійка чекала побоїв. Тремтіла в страху, але чекала їх – важких, болючих, бо мусили вони тепер впасти на неї, сам Бог так наказав.

      Але Штефан не вдарив…

      Пожалів… Пожалів?! Чому пожалів?

      Промінь добра блиснув з холодних Марійчиних очей, упав на зціплені Штефанові губи.

      Він опустив руки – багрець сплив з його обличчя – і сказав по-господарськи спокійно:

      – Іди до хати, проспися. Вечером ґазди в гості прийдуть.

      Стрепенулася, мов підрубана осика.

      – Штефане…

      – Іди до хати.

      – Штефане!! Вдар… Чуєш, що кажу: вдар!

      Обернувся і – за ворота.

      – В обід прийду. На Поляницю мушу…

      Побігла за ним слідом. Впала хвіртка, спотикнулася Марійка на дорозі, крикнула:

      – Вернися, Штефане!

      Оглянувся.

      – Чого тобі?

      – Побий, Штефанку. Чей і худобину б’ють, хоч на заріз і на продаж тримають…

      Пішов не оглядаючись.

      А коли зник за вільшиною, прошептала Марійка кволо:

      – А щоб тебе бог побив…

      На другий день гомоніли жінки над потоком:

      – Марійка Штефанова з Гануляком втекла.

      – Брехня, Карпо дома. Нині-м виділа.

      – То як – сама? Чого?

      Ніхто не знав, чого.

      Та враз свіжу новину принесли хлопці з вулиці, та таку, що та перша здиміла з переляку від цієї.

      – Штефан застрілився! У своїй хаті, з рушниці…