Жінкам на кораблі не місце. Сергій Віталійович Кондратов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вийду. Зустрінемось у крю-месі через півгодини».

      Так, наскільки же одночасно одноманітним і різноманітним може бути життя, подумав я. За дванадцять днів круїзу я змінюю сім портів і шість країн. І все одно воно крутиться навколо одних і тих же трьох-чотирьох місць на кораблі. Невже щоб я не робив і де б я не жив – воно буде незмінним набором одних і тих же ритуалів, а змінюватимуться лише декорації?

      Я думав про це і дивився у вікно. З порту відкривався до нудоти кінематографічний вид на статую Свободи. Теж саме відчуття кожен раз: скільки разів я все це бачив, хоч ні разу тут не був.  Чому я все ще тут? Чому роблю те, що роблю? Так часто задаюсь цим питанням – це стало майже ритуалом.  Але у відповідь – як завжди тиа.

      – Не проти, якщо підсяду? – спитала вона і усміхнулась мило, хоч і трохи награно. Здається, я зробив те саме.

      – Завжди не проти. Підсідай хоч кожен день. Так, насправді, було навіть краще.

      – Ну, почнемо сьогодні, а далі видно буде. Дуже жаль, що вийти не вийшло.

      – Значить, залишилось тільки дочекатись наступного канадського порту.

      – Чому саме канадського? Чому не в Нью-Йорку?

      – В Нью-Йорку ніхто вийти не може. Аж до третього контракту. Бояться, що повтікаємо, як таргани в підсобках, коли світло вмикаєш.

      – І ти би втік?

      – Я вже рік як втікаю, – відповів я і показав на свій бейджик з ім’ям, під яким красувалась назва моєї крани. І поки вона не почала мені співчувати або розпитувати про сім’ю, я тут же продовжив: – А в інших американських портах тобі окрім ламінексу потрібен ще один папірець – І-95. От тоді вже тебе будуть вважати за повноцінну людину. На скільки це можливо для крю корабля. Навіть американським повітрям подихати дозволять.

      – А для канадського повітря воно не потрібно?

      – Для канадського – достатньо одного ламінексу. Ну, є ще одна програма, ArriveCan, де потрібно буде ввести свої дані. Тобі супервайзер нічого про це не розповідав?

      – Ні, – відповіла вона і посунулась до мене поближче. Так, що я шкірою відчув її дихання. – Можеш мені допомогти?

      Вона простягла мені свій телефон. Я відкрив Гугл Плей, вбив у пошук назву програми та почав її завантаження. Її подих ставав усе ближче, поки я не відчув приємну важкість її плеча. Наче на екрані відбувалося щось надзвичайно важливе, вона не відриваючись заглядала в нього, опираючись всім тілом на мою руку.

      – Ти їй очевидно подобаєшся. Ти б бачив, як вона тебе очима їсть, коли ти не помічаєш,  – зауважив Анрі, доїдаючи сніданок.

      Кайла саме проходила повз і, як завжди, заманливо усміхнулась, але не підійшла. Вона ніколи не підходила, коли поруч були інші. Особливо Анрі.

      – Можливо, – відповів я, дивлячись, як вона своєю дитячою пружною ходою зникла у коридорі до наступної зали. –  Але закінчиться це катастрофою. Я відчуваю. Занадто вже схожа на мене. А з такими, як я, зустрічатись точно не слід.

      У відповідь почув СКАЧАТЬ