Олюнька. Андрій Чайковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ добрий», кланявся кашкетом і сідав коло стола.

      Надійшов префект. Усі повставали на привітання, поклонилися чемно і запросили його на почесне місце.

      Вкінці надійшов і Андрій. Він був якийсь не свій – не знати, чи згризений смертю своїх швагрів, чи втішений тим, що йому дісталося.

      – Пане Єнджею, вам, мабуть, треба вокомана[6], не забувайте за мене, а про нагайку я сам постараюся, – кликнув йому Асафат назустріч.

      – А мене беріть за мандатора[7]! – каже Петро.

      Усі засміялися.

      – Жартуйте здорові, а мені в голові морочиться, що з тим усім робити?

      – Відступіть мені – каже Асафат, – я буду господарити і дитину няньчити.

      – Ви ґаздували б, як коза в капусті,– каже котрийсь шляхтич. – А худоба у вас є?

      – У нього худоба за коміром аж пішки ходить, – каже другий.

      Асафат насупився як міх, оглянувся, хто це з нього кепкує.

      Андрій налякався, щоб не було сварки, і заговорив про інше.

      – То ж то бо й біда, що худоби бракує…

      – Що балакаєте, Єнджею? Таж у небіжчика Лукаша худоби доволі…

      – Ого! Й одного хвоста нема… хтось покрав.

      – Покрав?! – чудувалися Асафат і Петро, котрі ще того не знали.

      Зійшла бесіда на те, як хто міг украсти худобу, коли в Лукашів був такий злющий собака, що не дав нікому чужому на обійстя приступити.

      – Ба! Собака була замкнена в хаті, а як ми її випустили, то вганяла як скажена, – каже Петро Ясів. – Пан префект таки добре настрашився…

      – Гм… настрашився не настрашився – але чого ж лізти в зуби скаженій собаці?

      Андрій побалакав про щось із Янкелем, а той поставив на стіл гарнець горілки і пляшку гараку.

      – За ваше здоров'я, пане префекцє! – промовив Андрій, зняв шапку і, тримаючи чарку в руці, поклонився префектові.– Дай боже довгий вік прожити – віват!

      Андрій вихилив горілку до рота, потримав її хвильку, проковтнув, скривився і сплюнув набік. Відтак налляв другу чарку і подав з поклоном префектові. Префект устав, узяв чарку до рук, відкашлянув і каже:

      – Дякую, пане Єнджею! Дай боже й вам довгого віку! Споживайте здорові ваше добро та щоби вивели в люди дитину, котру вам віддали під опіку, – віват!

      І знов понеслося по корчмі грімке «віват».

      Андрій наливав чарку, подавав чергою і кланявся, але вже не так низенько, як префектові. Кожний шляхтич промовляв кілька слів, а відтак випорожнював чарку.

      Янкелиха поклала на стіл кілька шабасових гуглів[8], миску сиру й горня сметани. Принесла зеленої цибулі, накришила до сиру, вим'яла разом, посолила й налляла сметани. Цеї мішанини понакладала на тарілки і порозставляла на столі. Префектові дісталася найкраща тарілка.

      Шляхта взялася до роботи. Кожний краяв кавальчик гугля, мачав у миску і, відгортаючи лівою рукою вуса, правою вкладав обережно до рота. На хвилю втихла розмова, чути було лише ляскання язиків, задоволених смачною їдою. Хто скоріше упорався, запивав горілкою.

      Як СКАЧАТЬ