Олюнька. Андрій Чайковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чиє завтра…

      Наблизився до маленької Олюньки й цілував личенько, вічки та малесеньке чоло.

      – А я тобі ще раз кажу, що чужого бахура й на очі не хочу бачити! – клепала своє Андріїха.

      – Мовчи, жінко без серця! – Гримнув старий. – Вва-а-жа-а-ай! – І погрозив рукою. – Якби в тобі була хоч краплинка людяності, тобі б язик став дубом, поки б ти таке слово вимовила. Проси бога, щоби тобі простив ті дурні слова… Що Лукашам нині, то нам завтра може статися, – а де твої діти подінуться? Що з ними буде? Як би тобі в могилі лежалося, коли б хто твоїми дітьми так накидався?

      Андріїха замовкла. Хоч вона чоловіка мала ні за що й робила з ним що сама хотіла, то таки старого Луця боялася як вогню і хоч мала такий гострий язик, що ніяка шляхтянка в цілім Закутті не могла її переговорити, якось не сміла перед старим Лукашем огризатися. Чи це через його старий вік, чи через повагу, яку старий Луць мав у селі, не знати, досить що торохтіння Ганни один Луць умів угамувати кількома словами. І тепер вона замовкла, але таки не могла вгамувати злості, тож, ідучи до хати, копнула пса, що лежав під порогом, і тріснула дверми так, що аж хата затряслася й вікна задзвеніли. Луць усе ще стояв над онукою і втирав сльози.

      – Годі, тату, – каже син, – треба щось з дитиною зробити, – і пішов до хати, а старий стояв усе як прикований.

      Андрій знав, що треба розлючену жінку придобрити, бо ж годі, щоб старий міг усе бути з дитиною і за жінкою наглядати.

      – Слухай, Ганю, яка-бо ти нерозважна! – промовив Андрій до жінки, переступивши поріг. – Префект хотів віддати дитину, а разом з нею хату, двадцять моргів грунту і все добро Лукашів Ябчакові… це шкода ж, щоб те все пішло в чужі руки.

      Ганна була дуже ласа на такі дурнички, тож і тепер від цих слів чоловіка зараз подобріла. Однак, аби не перейти так відразу з лиха в добро, звернула цілу струю своїх медоточивих слів на Ябчака:

      – О, мудьо якийсь! Йому хочеться шляхетського грунту та шляхетську дитину на виховання брати!.. А ми ж від чого? Або ми чужі?.. Ходи ж до мене, бідна сирітко, моя Олюнечко! Останнім кусником хліба буду ділитися з тобою – не дам тобі пропасти…

      І взяла дитину з рук мужа, поклала на запічку, а сама взяла нецьки, налила теплої води, що грілась у великім горшку, і положила дитину в теплу воду, держачи одну руку під голівкою, щоб дитина не залилася, а другою обливала її марненьке дрібне тіло.

      Андрій, хоч знав добре, яка душа в його жінки, не казав нічого, щоб її не дражнити. Постояв мовчки і вийшов відтак надвір.

      – А що? – спитав старий. – Не замучить дитини?

      – Не бійтеся, тату, вже все добре. Тепер купає її.

      Але ні слова не сказав, чим він піддобрив її.

      Старий махнув рукою.

      – Ей! Чорта свяченою водою відженеш, але добрим не зробиш….

      – Я тату, тепер іду туди… Префект має зараз хату печатати. Там худібка осталася, треба порядок зробити, – і пішов до хати Лукашів.

      Ганна тим часом викупала дитину, завинула в сухі шмати, а воду СКАЧАТЬ