Ворошиловград. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ географічна: суглинок – це Карпати, Кавказ і Монголія, салат – тайга і Прикаспійська низовина, там, де суглинок тверднув, беручись крейдяною сухістю, – мали бути пустелі. Тихий океан був темно-синій, Північний – блакитно-слюдяний. На місці Північного полюса висіла гола баба з відрізаною головою. Гурток юних краєзнавців. Я провалився в тишу.

* * *

      Прокинувся я від чиїхось голосів, і голоси мені відразу не сподобались. Швидко зіскочив із канапи, вийшов надвір. Голоси лунали від заправки, кричало відразу кілька чоловіків, я впізнав лише переляканий голос Кочі.

      Коло будки на кріслах сиділи розкинувшись два чуваки в піджаках і джинсах. Перший був із краваткою, другий – схоже, головний – із розстебнутим комірцем, перший у кросівках, другий, головний, – у шкіряних черевиках. Третій чувак, у джинсах та адідасівській куртці, тримав Кочу за шкірки і час від часу сильно ним струшував. Коча щось заперечливо скрикував, чуваки на кріслах починали сміятись. Ага, подумав я, і ступив уперед.

      – Ей, – покликав, – шо за діла? – В’їбу першого, подумав, а там у разі чого втечу. Тільки з Кочею що робити?

      Чувак від несподіванки випустив Кочу, той упав на асфальт. Двоє на кріслах незадоволено подивились у мій бік.

      – Шо за хуйня? – сказав я, уважно добираючи слова.

      – А ти хто такий? – бикувато запитав той, що трусив Кочу.

      – А ти? – запитав я його.

      – Ей, доходяго, – чувак буцнув ногою Кочу, що сидів коло нього на асфальті й розтирав шию. – Хто це?

      – Це Герман, – пояснив йому Коча, – Юріка брат. Власник.

      – Власник? – перепитав старший і повільно підвівся.

      Другий, у краватці, підвівся слідом за ним.

      – Власник, – підтвердив Коча.

      – Як це власник? – не зрозумів головний. – А Юрік?

      – А Юріка немає, – пояснив Коча.

      – Ну і де він? – незадоволено перепитав головний.

      – На курсах, – сказав я, – підвищення кваліфікації.

      Боковим зором я помітив, що від траси звертає легковик, уся надія була на нього.

      – І коли він повернеться? – головний теж побачив легковик і говорив усе менш упевнено.

      – А ось підвищить кваліфікацію, – сказав я йому, – і повернеться. А шо за діла?

      Легковик вискочив на майданчик перед заправкою і, протяжно заскрипівши, пригальмував. Курява спала, і з машини виліз Травмований. Окинув недобрим поглядом компанію й рушив до нас. Підійшовши до будки, зупинився, нічого не говорячи, але уважно за всім слідкуючи.

      – Так шо за діла? – перепитав я про всяк випадок.

      – Бензин бодяжите, – зі злістю в голосі відповів головний.

      – Розберемось, – пообіцяв я йому.

      – Розбирайтесь, – незадоволено погодився головний і рушив СКАЧАТЬ