Ворошиловград. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ стінами стояли два невеличкі диванчики. І на цих диванчиках сиділи три мурини й одна муринка. І на муринах було якесь біле спіднє, а на муринці сіра спортивна білизна. Важкі намиста з черепами теліпались довкола її шиї, а у волоссі замість гребеня стримів ніж для розрізання паперу. На колінах у неї лежав термос. Очі муринів хижо спалахували в сутінках, і жовтуваті білки горіли в темряві, наче бурштин. А муринка дивилась мені просто в очі й, не відпускаючи руки, спитала:

      – Ти хто?

      – А ти? – запитав я, відчуваючи тепло її долоні та важкість срібних перснів на її пальцях.

      – Я Кароліна, – сказала вона й несподівано прибрала руку.

      Один мурин, озираючись на мене, прошепотів щось на вухо своєму сусіду, і той коротко засміявся.

      – Куди ти їдеш? – знову запитала Кароліна, розглядаючи мене в напівтемряві.

      – Додому, – відповів я.

      – А хто на тебе там чекає? – Вона витягла ніж зі своєї зачіски, й густе волосся розсипалось, ховаючи її очі.

      – Ніхто не чекає.

      Кароліна теж засміялась.

      – Навіщо їхати туди, де на тебе ніхто не чекає? – спитала вона, дістаючи звідкись гранат і розрізаючи його навпіл.

      – Яка різниця? – не зрозумів я. – Просто давно там не був.

      – Тримай, – вона простягла мені половину граната. – Що ти будеш робити там, де на тебе ніхто не чекає?

      – Я ненадовго. Завтра поїду назад.

      – Ти так боїшся туди повертатись? – Кароліна знову засміялась, присмоктуючись до своєї половини граната.

      – З чого ти взяла?

      – Ти ще не встиг приїхати, а вже збираєшся назад. Ти боїшся.

      – У мене справи, – пояснив я їй. – Не можу лишитись там надовше.

      – Можеш, – сказала вона. – Якщо захочеш.

      – Ні, – незадоволено повторив я, – не можу.

      – Думаю, ти так швидко тікаєш, оскільки забув усе, що з тобою було. Коли згадаєш, тобі буде не так просто звідти поїхати. Тримай.

      І простягла мені горнятко, наливши туди щось із термоса. Напій пахнув корицею та валер’янкою. Я спробував. Смак був терпкий і гострий. Я випив усе. Мене відразу вирубало.

* * *

      Навколо аеродрому лежали пшеничні поля. Ближче до злітної смуги росли яскраво-ядучі квіти, над якими, мовби над трупами, тягуче зависали оси. Зранку сонце прогрівало асфальт і сушило траву, що пробивалась крізь бетонні плити. Збоку, над будкою диспетчера, рвались на вітрі полотнища прапорів, далі, за будівлею адміністрації, тяглись дерева, обплетені павутиною і запалені гострим ранковим світлом. У пшеничних полях ховались дивні протяги, наче тварини, які щоночі виходили з мороку на зелені вогні диспетчерської, а вранці знову забрідали між стебел і ховались від пекучого сонця. Прогріваючись, асфальт відбивав сонячне світло, засліплюючи СКАЧАТЬ