Загублений між війнами. Наталка Доляк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Загублений між війнами - Наталка Доляк страница 4

Название: Загублений між війнами

Автор: Наталка Доляк

Издательство:

Жанр: Современная зарубежная литература

Серия:

isbn: 978-966-14-9881-4, 978-966-14-9877-7, 978-966-14-9880-7, 978-966-14-9252-2

isbn:

СКАЧАТЬ Кашкєзін, – приклав до козирка долоню молодший лейтенант держбезпеки. – От я й познайомився з такою видатною людиною. А тепер час поговорити не як діти, а як дорослі. Давайте так: щоб заощадити мій час і свій також, напишете зараз, як ви готувались по приїзді у табір вчиняти різні страйки, неподобства одним словом, і я вам обіцяю, що вас тут ніхто не чіпатиме. Але ж і ви за це будете просто мені розповідати, хто та про що у вашому бараку гомонить. – Кашкєзін, поранившись об погляд арештованого, змінився на обличчі. Його юнацький запал поступився місцем невиправданому гніву, і він, після того як Юрій відклав надкушений бутерброд та кинув коротке «ні», з розмаху вперіщив удвічі старшому за себе чоловікові.

      Втираючи закривавлену губу, Покос пробурмотів:

      – Ратичками туп-туп, капусточка хруп-хруп.

      Куди й подівся Кашкєзін – пошановувач дитячих віршиків. Із його пащеки полились лайливі слова, ніби лавино прорвало.

      Але Юрій Будяк думав лише про цього загадкового агента Серпа, який, скоріш за все, і був найголовнішим свідком у його справі і завдяки котрому була сфабрикована та справа. «Невже Катерина?» – кидав тінь підозри на колишню коханку і тут-таки махав головою – не підходить вона під це прізвисько, Серп. Та й надто все прямолінійно. Лиш вона мала доступ до його документів. Може, для цього й дозволив слідчий оце побачити йому, щоб не на того подумати. Хто ж тоді цей Серп? Хтось знайомий чи й не варто довідуватись, бо це якась невідома наволоч, яка й принесла слідству усі так звані докази його, Будякового шпигунства? Десь знайшли, коли Катя викинула ту кляту коробку з документами. Напевно, стежили ще з тих далеких часів.

      Покос припинив розмисли, коли знову отримав сильний удар по голові. Кашкєзін бив уже не рукою, а попільницею.

      Кашкєзін Єгор Іванович, тридцяти двох років, одружений, батько двох дітей, за неповних п’ять років дослужився до молодшого лейтенанта держбезпеки. Колись він, корінний москвич, собі й уявити не міг, що мешкатиме у забутому Богом селищі під Карагандою. Але партія сказала – треба, і він виконав наказ. Довелося приїхати в цей чорторий з дружиною-вчителькою. Тут народились діти, і вже не здавалась ця місцина чимсь нестерпним. І дружина перестала нарікати, що вони самі ніби ув’язнені, – звиклись. Та молодший лейтенант не покидав надії, що його таки помітять і переведуть поближче до тих залишених зненацька і таких манливих кінотеатрів, ресторанів та фешенебельних квартир.

      – Треба працювати на межі можливостей, – казав дружині і саме так працював.

      У селищі Долинка у звичайних дерев’яних будинках на три-чотири поверхи мешкали працівники табору та їхні родини. Жили таким собі звичайним життям, ті, хто день у день стояв на варті закону, хто трудився не покладаючи рук у різних відділах цієї розгалуженої структури. У КАРЛАЗІ існувало декілька відділів. Серед них культурно-виховний, котрим завідувала дружина Кашкєзіна, Любов Григорівна.

      Державою в державі КАРЛАГ прозвали не просто так. Тут функціонували СКАЧАТЬ