Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків. Олексій Бобровников

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на царство, а невдовзі видано заміж за новгородського князя Юрія Боголюбського. Князь виявився негідним чоловіком, і два роки по тому його, викритого в содомії та скотолозтві, було вигнано з країни. Так зазнала краху перша спроба грузинсько-російського альянсу…

      Згодом Тамариної руки просили царевичі й шахи, але вона не стала більше експериментувати з чужинцями та пішла заміж за друга дитинства – осетина Давида Сослані, який став її помічником в усіх військових операціях.

      Це подружжя не тільки зберегло Грузинське царство, об’єднане прадідом Тамари Давидом Будівничим, а й спромоглося розширити і зміцнити його.

      Тамара, яка називала себе «батьком сиріт і суддею вдів», стала найулюбленішим правителем Грузії за всю історію цієї країни. Поряд з єгипетською Хатшепсут, яка отримала прізвисько «фараон-будівничий», Тамара – одна з найбільш шанованих владарок Старого Світу.

      Усе достойне, що було створено в стародавній Грузії, традиційно приписують її правлінню.

      Над цим свого часу потішався цинік Дюма, оскільки всі побачені ним по дорозі руїни місцеві мешканці називали «палацами цариці Тамар».

      Залежно від того, заслуги у якій сфері діяльності викликали захват її шанувальників, царицю називали Святою і Сонцеликою або ж Нещадною Тигрицею.

      «Даже турки, переняв уважение к ней, стали величать ее “додопал Тамара”, то есть матерью Тамарой», – пише у своїх нотатках графиня Уварова, одна з найактивніших дослідниць Кавказу XIX століття.

      …Цариця померла. Померла? Грузини не могли повірити в це й вигадали безліч легенд, пов’язаних із її похованням, місце якого досі оповите таємницею.

      Ще в XIX столітті в деяких селах Сванетії існувало повір’я, що цариця Тамар донині жива й ховається в глекові під однією з церков. Відкрити підземелля та сам глек не може ніхто з простих смертних.

      За цим переказом, у день, коли хтось розкриє таємницю праху, усі сили, приховані в глеку, вирвуться на волю і чиєюсь невидимою рукою будуть спрямовані на порятунок Грузії і знищення її ворогів.

      Дорога до Вардзії

      Від озера Паравані починається довжелезний спуск гірською дорогою повз крихітні озера, селища, містечка і скелясті ущелини.

      Дотримуючись свого нового правила – не зупинятися на обід більш як один раз у тому самому містечку (у Грузії така кількість гастрономічних спокус, що часто, уже пообідавши, починаєш шкодувати, що не можна зробити це ще раз за п’ятсот метрів, де заманливо блищить холодна гладь маленької загати і хлюпається молода, вирощена в ній форель), – я проскочив повз невелику кам’яну споруду з вивіскою «Ресторан» і написом «Риба».

      Господар закладу (судячи з усього, це був саме він) проводжав мене довгим поглядом.

      Незабаром я проїхав містечко Ніноцмінда (грузинською – Свята Ніно) і звернув праворуч, у напрямку Ахалкалакі.

      Ліворуч, за кілька кілометрів, починається вже територія Вірменії.

      Містечко, до якого СКАЧАТЬ