Крила кольору хмар. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дитинстві від бабуні й інколи користалася нею. Віктор, напарник Мишка, теж усміхається кутиками губ і продовжує нишпорити підлогою, шукаючи запасні ключі від клубу.

      А ключі сьогодні конче потрібні. Неждано вони «кров з носа» знадобилися начальству. Востаннє їх тримав у руках Мишко. А коли так, то вони справді можуть виявитися у найнесподіваніших місцях.

      Павло вельми скептично спостерігає за діями підлеглих.

      – Горе мені з вами! – Павло недвозначно зиркає на годинник. – Чесне слово, серед домовиків менше клептоманів, ніж роззяв серед працівників нашого клубу.

      Михайло спантеличено стенає плечима, мимохідь позирає на годинник. З полегшенням зітхає: до з’яви начальства час іще є.

      – До чого тут клептоманія?! – із відвертим обуренням озивається Мишко. – То поріддя таке. Люблять, бач, домовики брати без дозволу різні речі, аби побавитися.

      Павло та Віктор перезираються, не приховуючи посмішки. Добре, що Михайло цього не бачить, уже, напевно, всоте навкарачки обмацуючи підлогу під зваленими на купу пакунками. Не те щоб мені було цікаво, знайдуться ті кляті ключі чи ні, – просто щоб мене не мали за ледачого спостерігача, і собі починаю нишпорити закапелками.

      – Ти руками, руками воруши, Михайле, а не язиком. Теж мені, домовикознавець, – незлостиво радить Віктор, намагаючись дістатися вузеньким проходом між поламаними стільцями до найдальшого закутка.

      – А я що роблю? Та шукаю ж! – щиро обурюється Мишко, продовжуючи пошуки. – Домовикознавець чи ні, але дещо про домовиків знаю. Одного разу ось такий помічник, ну, домовик тобто, взагалі душу в господаря стирив.

      Павло стиха хмикає – це він так ховає посмішку. Віктор здивовано зупиняється та витріщається на Михайла:

      – Друже! А ти певен, що домовика ні з ким не сплутав? Нащо домовику душа?

      – Та ну вас, – відмахується Михайло. – Тут геть інше. Випадково це трапилося. Жив на світі білому в ошатному чистенькому будинку один пан. Ніби й непоганий чолов’яга, нічим не гірший за нас із вами, але боягуз страшенний. Ледь що трапиться – душа його відразу аж у п’яти шугає. А, думаєте, легко отак щодня у п’ятах тріпатися? Отож бо, жах! От одного разу до нього посеред ночі зателефонували. То власник тої фірми дзвонив, де переляканий пан працював. Він випадково ключі від власної квартири разом із ключами від офісу в кабінеті на столі забув. І телефонував нашому пану-боягузу, щоб ключі від офісу до ранку позичити. А бідний пан-боягуз так перестрашився, що душа не лише у п’яти скочила, а й узагалі в тілі не втрималася… – Мишко, коли розпочинає виплітати нову історійку, відразу збадьорюється, навіть хитрі іскри в очах з’являються.

      – Тю! І справді страхопуд, – вставляє своїх п’ять грошиків Віктор. – Виходить, твій пан-боягуз від переляку переставився, а домовик загублену душу підібрав?

      – От іще, Вітю! Чого б це йому вмирати?! – щиро дивується Михайло. – Віддихався чолов’яга, відчув, СКАЧАТЬ