Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Перлини української класики (збірник) - Василь Стефаник страница 50

Название: Перлини української класики (збірник)

Автор: Василь Стефаник

Издательство:

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-966-14-9947-7, 978-966-14-9306-2, 978-966-14-9948-4, 978-966-14-9950-7, 978-966-14-9951-4, 978-966-14-9949-1

isbn:

СКАЧАТЬ батько, мабуть, оженить.

      – Посватаю, кого трапиться, – знехотя обізвався Карпо.

      – Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

      – То сватай, як тобі треба, – сказав Карпо.

      – Якби на мене, то я б сватав Палажку, – сказав Лаврін. – У Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

      – Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби.

      – То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

      – І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

      – То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

      – Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, – сказав Карпо.

      – То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, – сказав Лаврін.

      – Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє…

      Карпо прикинув таке слівце, що батько перестав стругати і почав прислухатись. Він глянув на синів через хворостяну стіну. Сини стояли без діла й балакали, поспиравшись на заступи. Кайдаш скочив з ослона й вибіг зі стругом у руці з повітки. Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п’ятниць на рік, перед декотрими празниками. Того дня припадала п’ятниця перед паликопою, котрого народ дуже поважає. Кайдаш не їв од самого ранку; він вірив, що хто буде постить у ту п’ятницю, той не буде у воді потопати.

      – А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? – загомонів Кайдаш до синів. – Чи то можна в таку п’ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме у воді й не вмре наглою смертю.

      – У Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна, – сказав Карпо.

      – Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся, – сказав батько.

      – Хіба з корчми йдучи… – сердито сказав Карпо і тим натякнув батькові, що батько любить часто ходить до корчми.

      – Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами…

      Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку стругать вісь. Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно.

      – Карпе! – тихо почав Лаврін, дуже охочий до гарних дівчат. – Скажи-бо, кого ти будеш сватать?

      – Ат! Одчепись од мене, – тихо промовив Карпо.

СКАЧАТЬ