Чарівний альбом Кароліни. Анна Малігон

Чтение книги онлайн.

      – Ми? – перепитав дід. – Хіба ми коли тебе хоч пальцем зачепили?

      – А кропива?

      – Кропива – для каченят. Іди обідай і більше так нас не лякай. Бо вкрадуть тебе цигани – що ми мамі з татом скажемо? Недогледіли. Куди тобі Марка довіряти? Мала ти ще.

      Мала, то й мала. Ліна пішла до хати, та їсти їй не хотілося. Вона думала про свою нову подружку.

      …Останні літні дні пахли медом, сіном і димом. Щоранку, вибігаючи з хати, Ліна щулилася від прохолоди і з радістю думала, що скоро буде осінь, а отже, приїдуть батьки і заберуть її до міста. Потім сонечко підіймалося, знову ставало спекотно, дід водив їх із Марком на ставок, а ще їздили на підводі по картоплю. Їдуть веселі, замурзані, пальці від яблучного соку злипаються, а назад – пішки, бо на картоплі незручно. Кілька разів бабуся брала Ліну з собою до лісу. Там теж хороше, тільки джинси треба надягати, бо комашня заїдає. Та одну таємницю вона приховує від усіх. Щодня, хоча б на кілька хвилин, утікає Ліна до сусідки. Найчастіше тоді, коли Марка вкладають на денний сон. Щоразу в цей час сусідська дівчинка сиділа на підвіконні – і її очі випромінювали радість, коли з’являлася Ліна. А може, то лише так здавалося. Щодня Ліна приходила й розмовляла з нею, розповідала казки, навіть приносила їй обидві свої Барбі. А одного разу…

      Одного разу все сталося не так, як завжди. Ліна раптом задумалась… Адже вона не знає навіть імені своєї нової приятельки.

      – Цікаво, як же тебе звати? Христина? Чи Аліна? Чи, може, ти теж Ліна?

      – Кароліна, – відповіла дівчинка так спокійно, ніби до цієї миті й не мовчала.

      – Нічого собі! Це ж треба! І навіщо було так довго мовчати? – Ліна мало не зомліла від такої несподіванки.

      – Так треба, – серйозно сказала Кароліна.

      – Ура! То біжімо до мене гратися! Я так багато хочу тобі показати! Ну ж бо! – радісно затанцювала Ліна. – Тебе відпустять?

      – Не відпустять. Застрибуй краще до мене, – прошепотіла Кароліна і простягла Ліні свою худеньку руку.

      Ліна миттю опинилася ніби справді в іншому світі. Такої кімнати вона не бачила ніколи в житті.

      То був справжній будиночок принцеси. Ніжно-рожеві шпалери, тюль із метеликами, килимок – усе таке гарне, просто втілення дівчачих мрій. Парчеве покривало, крихітні світильники над ліжком, різьблений столик, а на ньому – дзеркальце в золоченій оправі й багато різних шкатулочок, пляшечок… А іграшок усіляких! М’які ведмежата Тедді, маленькі бузкові поні з оксамитовими гривками, ляльки, маски, фломастери… Ліні на мить здалося, що вона опинилася у казці.

      – Сідай, – СКАЧАТЬ