Ходіння Туди і Назад. Тіна Гальянова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Аврора знову щось не поділила з Іллею й чекає, щоб ти допоміг їм посклеювати побиті горщики.

      Метр глипнув на дівчину, що вже підвелася й чекала моменту, щоб вилити своє відро образ. Сутички цієї парочки вже нікого не дивували. Метр утомився вислуховувати їхні скарги. Але він − авторитет, тому нічого не залишається, як, підхопивши дівчину під руку, провести у свій кабінет і вкотре порозкладати все по полицях. У залі залишилися тільки Оксентій, Лія та Матвій.

      Читач зрозумів, що розмова вчителя й учениці дуже важлива і йому доведеться залишити їх сам на сам. Та поки йому про це не натякнули, не поспішав покидати зали.

      − Що ж, дівчинко моя, − почав Оксентій, − ти, бачу, вже дещо зрозуміла з того, що з тобою відбулося і що ще має відбутися.

      − Трохи, − відказала Лія. − Я в Нічгороді, де живуть письменники, які перебувають на межі життя та смерті.

      − Невдале визначення, − аж скривився дідусь, − але нехай буде так. Як думаєш, що ти тут робитимеш?

      − Мабуть, писатиму.

      − Тобі вже видали ручку й папір?

      − Краще вже ноутбук, − спробувала пожартувати Лія. − Та я вже не така дурна. Я втямила, що тут пишуть трохи інакше, і це дуже добре, бо я з дитинства ненавиділа писати й роблю це, як курка лапою.

      − Добре, − усміхнено погодився дід. − Що ти ще знаєш про Країну?

      − Знаю, що, окрім Нічгорода, є й інші міста…

      − О, до речі, − перебив Оксентій, − геть забув. Знайомся, це Матвій. − Він підійшов до юнака, який уже почав був думати, що про нього забули. − Мешканець Місяцеграда.

      Лія лише зараз помітила в кімнаті ще одну людину. Перед нею стояв високий, дужий хлопець. Міцна, ніби вилита з бронзи статура свідчила, що це атлет. І лише очі, блакитні, трохи стомлені й сумні, жили ніби самостійним життям, видаючи людину розумну, перейняту одвічними питаннями існування.

      − Матвій − Читач, − пояснив дідусь.

      Лію, здається, здивувала ця репліка. Адже в Країні мешкають митці − творці, таланти… А що ж тут робить Читач? Вона негайно вирішила озвучити своє здивування.

      − О, моя люба. Щоб стати Читачем, треба мати неменше хисту, ніж Письменнику. І перших значно менше, ніж останніх.

      − Справді? − Лія не переставала дивуватися.

      − Так. Окрім того, саме вони визначають наше існування: не буде їх, ми теж не будемо потрібні. Вони нас надихають, задають темп нашій творчості, а ми лише перетворюємо дійсність залежно від їхніх потреб. Одним словом, ми творимо для них життя.

      − Якщо вас послухати, то виходить, що споживач важливіший за виробника.

      − Так і є. Але зауваж − не кожен споживач, а лише той, що й сам має хист творця.

      − Я геть заплуталася, − відмахнулася Лія. Мабуть, вона ще не готова до таких розмов.

      Раптом її осінило.

      − Добре. Якщо ви кажете, що талант Читача важливіший за талант Письменника…

      − Хіба я таке казав? − перебив її дід. − Я сказав, що це теж великий талант, але всі таланти важливі однаково.

      − СКАЧАТЬ