Ходіння Туди і Назад. Тіна Гальянова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сиділа в кріслі й читала якусь книжку з дуже своєрідною ілюстрацією на обкладинці: химерні постаті, похмурі кольори, загалом занадто гротескне зображення. Читала вона з виразом поблажливої зверхності та скепсису на обличчі. Та варто було перегорнути ілюстровану сторінку, вона враз змінювалася: на лиці з’являвся вираз задоволення, упевненості й захвату. Вряди-годи юнка кидала репліки на кшталт: «Таки видно, що малював майстер» або «А текст (це ж очевидно) таки поступається ілюстраціям».

      На Аврору ніхто не зважав. Кожен робив своє, хоч насправді всі вони просто чекали на повернення Метра і Лії.

      Ще одним гостем Нічгорода був Матвій. Він єдиний, хто не вдавав спокійного й байдужого, бо насправді такий і був − цілком переконаний, що з ними нічого не може статися. Він був Читачем, і там, звідки прийшов, звикли, що за законами жанру (будь-якого) швидко нічого не трапляється. Навіть якщо та дівчина покликана була змінити їхнє існування, то спершу принаймні мала відбутися зав’язка. Зав’язки поки що не було, тож про кульмінацію, а тим більше про розв’язку думати ще занадто рано. Хай там як, а будь-якій біді завжди передуватимуть ще якісь, хай незначні, та все ж події.

      У Нічгород Матвій і прибув задля того, щоб побачити новеньку Письменницю. Останнім часом їх з’являлося тут дедалі менше, а коли до Місяцеграда дійшли чутки про дівчину, яка, крім письменницького, має ще якийсь небачений досі талант, хлопець спалахнув бажанням побачити вже таку популярну в Країні Лію.

      Але на своє розчарування він її не застав: дівчина помандрувала в Реальність, і це ще дужче заінтригувало Матвія. Щойно з’явилася, а їй уже таке дозволяють? Отже, вона справді того варта, бо Країна − не Реальність, хабарі та зв’язки тут неможливі.

      Оксентій, побачивши юнака в Нічгороді, не здивувався: той частенько тут гостював. Та довідавшись про причину його візиту, зауважив:

      − От уже ця людська натура. Не встигло ще заспокоїтися дзеркальне плесо, через яке дівчина до нас прийшла, а чутки вже розлетілися по всіх усюдах. А ще дехто обурюється, що ми, мовляв, могли б обійтися без Реальності, створити інше джерело живлення та натхнення, автономне, власне, цілком від нас залежне й підпорядковане. Та як же нам без Реальності, коли навіть із себе не можемо її викорінити, зі своїх звичок, свого ладу? Навіть втративши своє земне тіло, ми не втрачаємо свого язика.

      − Не обурюйтеся так, Оксентію, − Матвій намагався виправдати тих, хто поділився з ним такою хорошою звісткою. − Ніхто ж її появи не засекречував. Окрім того, ви ж знаєте, навіть якби вона була звичайною собі Письменницею, я б усе одно негайно завітав, бо скучив за свіжим словом і думкою. Я вже пізніше довідався про Ліїн надзвичайний хист і про те, що навіть сам Метр нею захоплюється.

      Оксентій нічого не відповів. Він любив цього юнака, тому й не надто хотів із ним сперечатися.

      Знову запала мовчанка. Каміла й далі ходила сюди-туди, чухаючи свою фантомну руку, Аврора читала, а Матвій сидів і намагався уявити, про що зараз думає дідусь. СКАЧАТЬ