Спокута сатани. Марія Кореллі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      − Мій батько був дворянином, − сказав я дещо погордливо, − і я нащадок дворянського роду. Ми ніколи не були просто людинами, й наш рід був одним з найшанованіших у графстві.

      Лючіо всміхнувся.

      − Я не маю в цьому ані найменшого сумніву. Однак просто дворянин набагато нижчий від графа − або вищий, зважаючи з якого боку дивитись! Насправді це не має жодної ваги за наших днів. Ми прийшли до такого історичного періоду, коли рід і стан утратили своє значення − завдяки тупій недолугості тих, хто наділений титулами. Буває подекуди, що пивоварів призначають на перів держави, пересічні торгівці стають делегатами графств у палаті общин; тим часом справжні старі дворянські родини настільки зубожіли, що змушені продавати свої маєтки та діаманти покупцеві, який призначає найвищу ціну, − а цим покупцем є найчастіше якийсь вульгарний залізничний король чи промисловий фабрикант. Ви ж, відтоді як отримали спадщину, перебуває те у значно кращому становищі; понад те − ви навіть не знаєте, як було здобуто ці гроші!

      − Слушно! − відповів я, замислившись; потім, раптом згадавши, додав: − До речі, я ніколи не говорив вам: мій померлий родич стверджував, що запродав душу дияволові та що все це величезне багатство є платою за тією угодою.

      Лючіо вибухнув несамовитим реготом. Урешті заспокоївшись, він вигукнув:

      − Що за ідея! Гадаю, він був несповна розуму! Не можу уявити собі нормальної людини, яка б вірила в існування диявола. Тим паче за нашої передової епохи! Дурна людська фантазія не має меж! Ми приїхали!

      IX

      Мій видавець, містер Моджесон, промовив: − Я, містере Темпест, думав про одну жінку.

      − Справді? − перепитав я байдужно.

      − Так, про жінку, яка, попри те що її ображають і чинять їй перешкоди, швидко стає помітною. Ви, без сумніву, почуєте про неї в товаристві та в літературних колах.

      І він кинув на мене побіжний напівзапитливий погляд.

      − Однак вона не багата, тільки знаменита. Принаймні, на сьогодні ми не маємо до неї жодного відношення, а тому повернімося до наших справ. Єдиний сумнівний пункт у плані успіху вашої книжки − критика. Крізь руки тільки шістьох головних критиків проходять усі англійські книжки та часописи, а також лондонські газети; ось їхні імена, − і він простягнув мені папірець, списаний олівцем, − а також їхні адреси, наскільки я можу ручитися за їх достовірність, та адреси газет, до яких вони найчастіше дописують. Очолює список Девід Меквін, найгрізніший з усіх. Він пише всюди та про всіх; будучи шотландцем, він скрізь пхає свого носа. Якщо ви залучите до ваших справ Меквіна, то вам немає потреби клопотатися щодо решти: саме він зазвичай задає тон, крім того, він є близьким другом редактора «Дев'ятнадцятого століття», а це означає, що ви впевнено можете шукати в цьому журналі своє ім'я, тоді як без Меквіна це було б неможливо. Жоден критик не може працювати в «Дев'ятнадцятому столітті», якщо він не належить до кола близьких друзів редактораСКАЧАТЬ