Спокута сатани. Марія Кореллі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й байдужості водночас, який, як заведено вважати, свідчить про найвитонченіше виховання, але який найчастіше відштовхує та змушує ніяковіти відверту й чутливу душу.

      Так, погляд леді Сибілли відштовхував, однак мій захват аніскільки не зменшився.

      Ріманський і я увійшли до ложі графа Ельтона між першим та другим актом вистави, і сам граф, непоказний, гирявий, червонолиций дідок із сивими бакенбардами, підвівся, щоби привітати нас, і, схопивши руку князя, потиснув її з особливою сердечністю. (Я дізнався згодом, що Лючіо позичив йому тисячу фунтів стерлінгів на легких умовах − факт, який почасти пояснював дружнє завзяття графа.) Його донька не ворухнулась, але хвилину чи дві по тому, коли граф дещо різко звернувся до неї: «Сибілло! Князь Ріманський та його друг Джеффрі Темпест», − вона повернула голову, удостоїла нас холодним поглядом, який я щойно намагався описати, та ледве вклонилась.

      Її вражаюча краса зробила мене німим, і я стояв, збентежений та зачарований. Старий граф зробив деякі зауваги стосовно п'єси; я ледве чув їх, тож відповідав невиразно та навмання. Оркестр грав жахливо, як це часто трапляється в театрах, і його безсоромний гуркіт відлунював у вухах, ніби шум моря. Та насправді я нічого ясно не усвідомлював, окрім дивовижної вроди цієї дівчини, вбраної в білу сукню, оздоблену кількома діамантами, які виблискували, немов краплини роси на пелюстках троянди. Лючіо розмовляв із нею, і я дослухався.

      − Нарешті, леді Сибілло, − говорив він, шанобливо схиляючись до неї, − нарешті я маю щастя познайомитися з вами. Я часто бачив вас, як бачать зірку, − здалеку.

      Вона подарувала йому легку й холодну усмішку, яка ледь-ледь підняла куточки її чудових вуст.

      − Не думаю, що я коли-небудь бачила вас, − зауважила вона, − а тим не менш я вбачаю у вашому обличчі щось дивно знайоме. Мій батько ненастанно говорить про вас, і мені зайве говорити, що його друзі завжди будуть і моїми друзями.

      Князь уклонився.

      − Поговорити з леді Сибіллою − досить, щоб відчути себе щасливим. Бути її другом − означає знайти втрачений рай.

      Вона зачервонілася, потім раптом зблідла і, здригнувшись, потягла до себе своє sortie-de-bal[8]. Ріманський турботливо огорнув її розкішні плечі напахченими шовковими фалдами мантильї. Як я заздрив йому!.. Потім він повернувся до мене і поставив стілець якраз позаду від стільця леді Сибілли.

      − Сідайте тут, Джеффрі! − сказав він. − Я на одну хвилинку: хочу поговорити про справи з лордом Ельтоном.

      Потроху моє самовладання вернуло до мене, і я поспішив скористатися з нагоди, так великодушно наданої мені, − здобути ласку молодої красуні; вона підбадьорливо всміхнулася до мене, і серце моє закалатало з радощів.

      − Ви близький друг князя Ріманського? − спитала вона лагідно, коли я сів.

      − Так, ми близькі друзі; він чудовий товариш.

      − Можу собі уявити!

      І СКАЧАТЬ