Спокута сатани. Марія Кореллі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Даруйте мою впертість, − сказав Лючіо з перепрошувальним жестом, − легко досягти популярності, дуже легко. Кілька критиків, пообідавши з вами та впившись вином, дадуть вам популярність. Але слава являє собою голос усієї цивілізованої публіки світу.

      − Публіка! − повторив я зневажливо. − Публіка цікавиться лише дурницями.

      − У такому разі дивно, що ви звертаєтесь до неї, − сказав він із посмішкою. − Якщо ви так зневажаєте публіку, навіщо ж тоді ділитися з нею своїми думками? Вона не заслуговує на таку рідкісну ласку! Годі, Темпесте, не бурчіть, подібно до авторів-невдах, які лають публіку, щоб захистити себе. Якщо ви − разом із дрібними ділками від літератури, які утворюють товариство взаємного за хвату, − волієте зневажати її, то я скажу вам, що робити: надрукуйте рівно двадцять примірників вашої книжки та порекомендуйте їх критикам, і коли вони розхвалять вас (що вони й зроблять, я про це подбаю), нехай ваш видавець оприлюднить таку інформацію: «Перше та друге великі видання нового роману Джеффрі Темпеста розкуплені, сто тисяч примірників продано протягом одного тижня!» Якщо це не вплине на публіку, я буду дуже здивований.

      Я запнувся; настрій мій поступово поліпшувався.

      − Такий план дій обирає багато хто з сучасних письменників, − сказав я, − але я так не хочу: я хочу досягти слави законним шляхом, якщо можу.

      − Не можете, − заявив Лючіо. − Це немислимо! Ви надто багаті, що само в собі є незаконним у літературі, якій властива нужденність. Боротьба не може бути рівною за таких обставин. Факт, що ви мільйонер, переважить терези на вашу користь: за наших часів світ не може встояти проти грошей. Якби, приміром, я зробив ся автором, то ймовірно, що з моїм багатством та впливовістю міг би спалити лаври всіх своїх суперників. Припустімо, що безнадійно хворий письменник з'являється з твором у той самий час, що й ви: навряд чи він матиме шанси проти вас. Він не в змозі так щедро себе рекламувати, як ви; він не в змозі частувати обідами критиків, як ви. І якщо він наділений більшим обдаруванням, ніж ви, а успіх матимете ви, то успіх цей не буде законним. Але це, врешті-решт, не так важливо: мистецькі твори завжди справджують себе.

      Я не став відповідати, а підійшов до столу, згорнув виправлені аркуші, написав адресу друкарні, потім подзвонив і віддав своєму лакеєві Моррісу пакунок із наказом віднести його негайно. Тоді я повернувся до Лючіо, який досі сидів біля каміна; поза його свідчила про меланхолію, і він затулив очі долонею, на яку полум'я кидало червоні відблиски. Я пошкодував про те хвилинне роздратування, яке відчув до нього, бо він сказав мені правду, і ледь торкнувся його плеча.

      − Тепер ваша черга сумувати, Лючіо! − сказав я. − Боюся, що моя похмурість виявилась заразливою.

      Він прибрав руку від обличчя, і я побачив його очі − великі та променисті, немов очі вродливої жінки.

      − Я розмірковував, − зітхнув він, − про ті слова, які сам щойно промовив: «твори завжди справджують СКАЧАТЬ