Спокута сатани. Марія Кореллі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було оголошено, що за тиждень, найбільше за десять днів, усе буде впорядковано й надано в моє виключне розпорядження.

      − Ви дуже щаслива людина, містере Темпест, − сказав мені старший компаньйон, містер Бентам, згортаючи останній доку мент. − У ваші літа ця княжа спадщина обіцяє вам або великі втіхи, або велике прокляття − ніколи не знаєш! Таке величезне багатство накладає велику відповідальність.

      Мене насмішила зарозумілість цього слуги закону, який насмілився повчально просторікувати про моє щастя.

      − Багато хто охоче взяв би на себе таку відповідальність і по мінявся б зі мною місцями, − сказав я викличним тоном, − самі ви, наприклад?

      Я знав, що це заувага поганого тону, але зробив її навмисне, вважаючи, що не Бентамова справа проповідувати мені про відповідальність, пов'язану з багатством. Однак він не образився, тільки скосив на мене пильний погляд; у цю мить він скидався на замислену ворону.

      − Ні, містере Темпест, ні, − відповів він сухо, − не думаю, щоб я з вами помінявся місцями. Я є тим, чим є, та мене це задовольняє. Моя голова − мій банк, і цей банк забезпечує мені відсоток цілком достатній, щоб жити. Це все, чого я бажаю. Жити не злидарюючи й чесно працювати − з мене досить. Я ніколи не заздрив багатству.

      − Містер Бентам філософ, − завважив його компаньйон містер Елліс, усміхаючись. − Завдяки нашій професії, містере Темпест, ми так часто зустрічаємось із примхами долі, що, спостерігаючи мінливе щастя наших клієнтів, самі вчимося задовольнятися з малого.

      − Я цього не навчився й досі, − сказав я весело. − Але цієї миті визнаю, що задоволений.

      Кожен із них віддав мені легкий офіційний поклін, і містер Бентам потиснув мені руку.

      − Справу владнано, дозвольте мені привітати вас, − проказав він чемно. − Звісно, будь-якої миті, якщо ви забажаєте доручити ваші справи комусь іншому, ми − я та мій компаньйон − із цілковитою готовістю ретируємося. Однак ваш померлий родич ставив ся до нас із великою довірою…

      − І я також, запевняю вас! − швидко перервав я. − Ви зроби те мені ласку, якщо надалі провадитимете мої справи, як ви роби л це для мого родича, і майте певність, що я буду вдячний.

      Двоє маленьких чоловічків уклонилися знов, і цього разу містер Елліс потиснув мені руку.

      − Ми зробимо все, що в наших силах, містере Темпест. Чи не так, Бентам?

      Бентам поважно кивнув головою.

      − А тепер, Бентам, − повів далі Елліс, − як ви гадаєте, чи слід сказати містерові Темпесту… чи, може, не варто?

      − Можливо, − відповів сентенційно Бентам, − краще буде сказати.

      Я дивився то на одного, то на другого, нічого не розуміючи. Містер Елліс потер руки й усміхнувся.

      − Річ у тім, містере Темпест, що ваш покійний родич, хоча людиною був тонкою й досить розумною, мав одну вельми дивну ідею − можливо, якби він уперто її тримався, вона могла б довести його до божевільні й таким чином завадила б йому розпорядитися своїм величезним СКАЧАТЬ