Спокута сатани. Марія Кореллі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ або інші назви внутрішніх органів уважалося за найвищу міру неделікатності, але тепер усе змінилось, і ми вбачаємо особливе задоволення в міркуваннях про негарні фізіологічні предмети. І в «Товаристві печінки» ви побачите заразом усе мостиве панство, яке запродало душу дияволові, − людей, які об'їдаються до того, що годні луснути, а потім із поважним виглядом парадують на добрих конях, надто добрих як на такий кепський тягар, і сподіваються в такий спосіб вигнати диявола зі своєї зараженої крові. Вони думають, що я один із них, але помиляються.

      Він поплескав коня, і грум відвів його; після швидкого бігу мило вкривало плямами лиснючі груди й передні ноги тварини.

      − Навіщо ж ви приєднуєтесь до товариства? − спитав я, сміючись і дивлячись на князя з неприхованим захватом: костюм для верхогонів добре сидів на ньому й ніколи ще його чудова статура так не впадала мені у вічі. − Ви дурите їх!

      − Так, − відказав він, − і, знаєте, я не єдиний у Лондоні, хто їх дурить. А куди це ви налагодилися?

      − До тих повірників, що написали мені вчора. Назва фірми − «Бентам і Елліс». Чим раніше я матиму з ними розмову, тим краще. Як ви гадаєте?

      − Так, але ось що, − і він відвів мене вбік, − вам слід мати при собі готівку. Для вашої репутації недобре буде, якщо ви відразу ж звернетесь по гроші; немає жодної потреби пояснювати цим юристам, що їхній лист застав вас на порозі голодної смерті. Візьміть цей гаманець − пам'ятайте, ви дозволили мені бути вашим банкіром! А дорогою зайдіть до якого-небудь відомого кравця й одягніться як слід.

      Він відвернувся й швидко пішов геть, а я, зворушений його добрістю, поспішив за ним.

      − Стривайте, Лючіо!

      Уперше я називав його на ім'я. Він спинився.

      − Ну?

      Він уважно на мене подивився й посміхнувся.

      − Ви не даєте мені часу говорити, − промовив я тихо, оскільки ми стояли у загальному коридорі готелю. − Річ у тім, що я маю гроші, тобто можу їх негайно отримати. Керрінгтон надіслав мені в листі чек на п'ятдесят фунтів, я не встиг вам про це сказати. Він був такий добрий, що позичив їх мені. Візьміть цей чек як гарантію за гаманець. До речі, скільки в гаманці?

      − П'ятсот банківськими білетами.

      − П'ятсот! Любий друже, мені не потрібно стільки. Це забагато!

      − За наших часів краще мати забагато, ніж замало! − швидко заперечив він. − Любий Темпесте, не надавайте цьому надто великої ваги! П'ятсот фунтів − це насправді ніщо. Ви можете витрати ти їх на один туалетний несесер, наприклад. Краще відішліть назад Джонові Керрінгтону його чек: я не дуже вірю в його щиросердність, беручи до уваги, що кількома днями перед моїм від'їздом з Австралії він відкрив копальню, оцінену приблизно у сто тисяч фунтів.

      Я вислухав це з великим здивуванням і, мушу зізнатись, почувався дещо скривдженим. Відвертий і великодушний характер мого приятеля Босслза, здавалося, раптом примерк у СКАЧАТЬ