Привид. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до дверей і натиснув на кнопку дзвінка.

      Всередині почулися важкі кроки. І Харрі збагнув, що спершу мав би зателефонувати.

      Двері відчинилися.

      Чоловік, що перед ним з’явився, мав білявий чуб. То був чуб, який в молодості був густий і, безсумнівно, забезпечував своєму господарю благовоління жінок. Тому власник чуба прихопив його з собою і в зрілий вік, сподіваючись, що коли чуприну трохи скучерявити й підпушити, то ефект буде не гіршим, аніж у молодості.

      На чоловікові була добре випрасувана блакитна сорочка, і Харрі спало на думку, що у своїй молодості цей чоловік носив таку ж саму.

      – Слухаю, – сказав чоловік. Відкрите добродушне обличчя. Очі дивляться так, наче увесь час їм доводилося бачити лише приязнь і доброту. На нагрудній кишені – маленька вишита фігурка гравця в поло.

      Харрі відчув, що в роті у нього пересохло. Він зиркнув на пластинку з ім’ям власника будинку.

      «Ракель Фауке».

      Однак замість Ракель на порозі стояв оцей чоловік з привабливим, але безвольним обличчям і тримав рукою двері так, наче цей будинок належав йому. Харрі знав, що має декілька варіантів початкового гамбіту, але він зупинив свій вибір ось на якому:

      – А ви хто такий?

      Чоловік на порозі сотворив такий вираз обличчя, який Харрі ніколи б не вдалося відтворити: незнайомець насупився і посміхнувся одночасно. Той вираз мав означати поблажливе здивування вищої особи, спричинене нахабністю якогось унтерменша.

      – Оскільки ви – надворі, а я – в хаті, то було б природніше, коли б ви перші сказали мені – хто ви такий. І що вам потрібно.

      – Воля ваша, – погодився Харрі, гучно позіхнувши. «Знову спати хочеться. Це часовий зсув винуватий, а що ж іще?» – Я прийшов сюди поговорити з жінкою, чиє ім’я викарбуване на табличці під дзвінком.

      – А ви від кого?

      – Від «Свідків Ієгови», – відповів Харрі, поглянувши на годинника.

      Чоловік миттю поглянув повз Харрі, видивляючись його напарника, який неодмінно мав би тут бути, бо «Свідки» по одному не ходять.

      – Мене звуть Харрі, і я приїхав сюди з Гонконгу. Де вона?

      Чоловік на порозі здивовано вигнув брови.

      – Ви – Харрі?

      – Оскільки це ім’я було модним у Норвегії впродовж останніх півстоліття, можна з великою часткою вірогідності припустити, що це – дійсно моє ім’я.

      Тепер незнайомець, кивнувши головою і злегка посміхнувшись, придивився до Харрі уважніше, немов подумки прокручуючи раніш отриману інформацію про суб’єкта, який перед ним стояв. Але ніщо в його поставі не свідчило про те, що він збирається впустити його всередину чи відповісти на його запитання.

      – Ну, що скажете? – спитав Харрі, змістивши свою вагу на одну ногу.

      – Я передам їй, що ви приходили.

      Харрі зреагував ногою миттєво. СКАЧАТЬ